— Чому ж тоді,— спитав Лікар, втупивши очі у вогонь каміна,— чому ж тоді, коли Час є тільки Четвертий Вимір Простору, його завжди визначали, та й тепер визначають, як щось зовсім відмінне? І чому не можемо ми пересуватись в ньому так, як і в інших вимірах Простору?
Мандрівник усміхнувся.
— А ви певні, що ми так уже вільно можемо пересуватись у Просторі? Ми можемо піти в правий чи лівий бік, ступити назад або вперед, і люди завжди робили це. Я не заперечую, що ми вільно пересуваємось у двох вимірах. А що скажете ви про пересування вгору та вниз? Тут уже наші можливості обмежує сила тяжіння.
— Не зовсім так,— сказав Лікар.— Адже є повітряні кулі.
— Але до повітряних куль люди зовсім не могли пересуватись у вертикальному напрямі, якщо не рахувати стрибків угору та підняття на нерівності земної поверхні.
— І все-таки хай і мало, а пересуваємося ми вгору та вниз,— не здавався Лікар.
— Легше, значно легше вниз, як угору.
— А в Часі ви не можете пересуватися зовсім. Ви не спроможні ані на крок відійти від сучасного моменту.
— Ось тут, любий друже, ви й помиляєтеся. Саме в цьому помиляється й цілий світ. Ми завжди відходимо від сучасного моменту. Наше духовне життя — річ нематеріальна, воно не має ніяких вимірів і пересувається з однаковою швидкістю від колиски й до могили в Четвертому Вимірі Простору — Часі. Це подібне до того, якби ми, почавши своє існування на висоті п’ятдесяти миль над землею, неухильно падали вниз.
— Але головні тут труднощі, що в Просторі ми вільно пересуваємось у всіх напрямках, а пересуватися в Часі, як хотіли б, не можемо,— зауважив Психолог.
— В цьому й полягає суть мого великого винаходу. Ви помиляєтесь, кажучи, ніби ми не спроможні пересуватись у Часі. Коли я, наприклад, пригадую якусь минулу подію й цілком виразно уявляю її, я, власне, одходжу назад до моменту її здійснення; на той час я, так би мовити, мис-лено відсутній: я на хвилину стрибаю назад, у минуле. Звичайно, ми не маємо змоги залишатися в минулому, стільки часу, скільки хочемо, так само, як дикун або тварина не може зависнути в повітрі на віддалі хоча б шести футів від землі. З цього погляду цивілізована людина має, перевагу перед дикуном. Вона може, подолавши силу земного тяжіння, піднятися на повітряній кулі. То чого ж нам не сподіватися, що зрештою і в часовому вимірі ми зможемо зупиняти або прискорювати свій рух чи навіть повертати його назад, пересуваючись у протилежному напрямі?
— Це аж ніяк неможливо,— почав був Філбі.— Це вже...
— Чого б і ні? — здивувався Мандрівник у Часі.
— Це суперечить розуму.
— Якому розуму? — спитав Мандрівник.
— Ви можете доводити, що чорне — біле, та мене ніколи в цьому не переконаєте,— сказав Філбі.
— Може, й не переконаю, - погодився Мандрівник,— але тепер ви хоч зможете зрозуміти мету моїх досліджень у царині геометрії чотирьох вимірів. Я віддавна вже плекаю думку про машину...
— Щоб мандрувати в Часі! — вигукнув Дуже Молодий Чоловік.
— Вона рухатиметься і в Часі, і в Просторі, залежно від бажання того, хто керуватиме нею.
Філбі тільки посміхнувся.
— Я перевірив її на досліді, — сказав Мандрівник у Часі.
— Надзвичайно корисний винахід для історика, — промовив Психолог.— Можна було б поїхати назад і перевірити, скажімо, відоме всім оповідання про Гастінгську битву.
— Чи не боїтеся, що звернете на себе забагато уваги? — застеріг Лікар.— Наші предки не дуже полюбляли анахронізми.
— Можна було б вивчити грецьку мову з уст самого Гомера або Платона,— замріяно мовив Дуже Молодий Чоловік.
— І вони напевно поставили б вам «незадовільно». Адже німецькі вчені навдивовижу вдосконалили їхню давню мову.
— Тоді нам лишається ще майбутнє,— не вгамовувався Дуже Молодий Чоловік.— Подумайте тільки! Можна покласти всі свої гроші в банк під проценти, а самому майнути вперед.
— І виявити, що суспільство там засноване на суто комуністичних засадах,— докинув я.
— З усіх найекстравагантніших теорій...— почав Психолог.
— Авжеж. Так само думав і я і тому ніколи не казав про це, аж доки...
— Ви не пересвідчилися в цьому з досліду! — скрикнув я. — І можете довести це?
— Продемонструйте ваш дослід, — вигукнув Філбі, починаючи вже нетерпеливитись.
— Еге ж, покажіть нам ваші спроби, — приєднався до нього Психолог,— хоч я знаю, що все це химери.
Мандрівник у Часі обвів нас поглядом і посміхнувся. Далі, з тією ж посмішкою, він засунув руки в кишені й повільно вийшов з кімнати, і ми чули, як він човгав ногами, проходячи довгим коридором униз до своєї лабораторії.