Уже на підході до конференц-залу президента привітав генерал Михайло Гареєв — начальник генерального штабу, вилицюватий мускулистий татарин, справжній суворий російський генерал XXI століття, аж ніяк не схожий на Філатова з його гламурною зачіскою. Гареєв швидко доповів президентові про те, з якою легкістю російські війська просуваються в Крим.
— За нашими оцінками, через двадцять чотири години прохід до Криму буде забезпечено повністю, Володимире Володимировичу.
— Я задоволений, Михайле Миколайовичу, — коротко відповів той, — а тепер — на засідання.
Двері відчинилися в зал, де навколо столу стояли члени Воєнного кабінету. На стінах висіли менші екрани з тими самими картами на них та супутниковими світлинами, що і в головному конференц-залі. Екрани обрамляли такі самі зелені портьєри із золотавими зав’язками, як і в кремлівському кабінеті президента. Над президентським кріслом висіла одна лиш прикраса — герб Росії із зображеним на ньому золотим двоголовим орлом на червоному щиті.
Питань для обговорення було не так багато. Президент, колишній оперативник ФСБ та КДБ, який завжди діяв, лише переконавшись, що ворог оцінений адекватно, звернувся до директора Федеральної служби безпеки Меркулова:
— Лаврентію Павловичу, мене цікавлять тільки дві речі. По-перше, чи підготовлено ґрунт в Латвії? По-друге, чи спроможне НАТО відповісти?
Комаров подумки задоволено відзначив, що Меркулов одразу перейшов до суті справи.
— Володимире Володимировичу, відповім на ваше перше запитання: «так». Учорашні заворушення в Ризі стали кульмінацією тривалої операції. Протягом останніх двох років латвійська економіка зазнала відразу кількох ударів, тож була дуже ослаблена. Наша пропаганда спромоглася загострити невдоволення російськомовної меншості та розколоти самих латишів. Також була належним чином підготовлена «міліція» СЗРН. Окрім того, після вчорашнього вбивства трьох дівчат лунають гучні заклики до Росії захистити російськомовних. Цілісність латвійської держави остаточно підірвано. Як на мене, саме час для наступного етапу операції.
— А відповідь на друге запитання? Що з тією бригадою, яку американці розмістили на умовах ротації по всій Східній Європі? Я пам’ятаю, мені доповідали, ніби цього року очікують прибуття бойових машин у кількості, достатній для комплектації другої бригади. А ще британський прем’єр-міністр Спенсер здивував нас два роки тому, коли запевнив, що Британія витрачатиме 2 % ВВП на оборону. Чи мало це хоч якийсь вплив?
— При всій повазі до вас, Володимире Володимировичу, зазначу: хоч ви і праві в обох випадках, але, за оцінками ФСБ, це лише політичне позерство. Принаймні на цьому етапі. Гучний заголовок в їхніх газетах — не більше. Хоча американці й розташовують бригаду на території від Естонії до Болгарії, але її навряд чи можна вважати воєнним потенціалом. Бо ж бригада ефективна лише тоді, коли зосереджена в одному місці та добре тренована разом із військами країн, спільно з якими діятиме. А такого не відбулося. І не може відбутися швидше, ніж за тиждень, а цього часу буде достатньо для виконання наших завдань. Що ж до утримуваних у сховищах бойових машин для другої бригади, то про них взагалі не варто говорити. Ефективними бувають лише засоби, укомплектовані особовим складом і сконцентровані в одному місці. Тож наразі НАТО мало що може зробити. Проте існує небезпека подальшого нарощування Заходом сили, і цілком можливо, що з часом це стане для нас справжньою загрозою.
— А британці?
— Вправні вояки. Їхня армія хоч і невелика, але й досі залишається найбоєздатнішою в Європі. Однак деякі британські генерали більше воліють говорити політикам те, що вони хочуть почути, ніж командувати солдатами. Проте британці у військовій справі завжди були прикладом для будь-кого в світі.
Генерал Гареєв кивнув головою на знак згоди.
Комаров помітив, як президент умить почервонів від роздратування, почувши схвальний відгук про бойові якості британців, але швидко заспокоївся, коли перейшли до критики британського генералітету.
Меркулов говорив далі:
— Додаткові витрати? Це показуха. Теж для газетних заголовків. Британський уряд просто замилює очі своїм оборонним бюджетом. Щоб перевищити 2 % ВВП, передбачено не лише фінансування розвідки, а й пенсій держслужбовців. Багато років піде на те, щоб виправити наслідки скорочення військових витрат, які відбувалися протягом останніх десятиріч, і коштуватиме це значно більше, ніж вони планують витратити. Урешті-решт, Володимире Володимировичу, ми змушені щороку збільшувати наші оборонні витрати на 40 % і лише почали долати той занепад, до якого довели ці зрадники Горбачов та Єльцин.
— Чи мають вони вразливі місця, Лаврентію Павловичу? — допитувався президент.
— Перелік таких місць довгий, а відповідальність за більшість із них несе міністр оборони Еверідж. Він заробив мільйони на переробці м’яса. Але вміти отримати прибуток від сосисок і розумітися на геополітиці та війні — то різні речі. І чи може бути інакше? Для цього треба відчувати історію та мати досвід ведення війни, — Меркулов дозволив собі ледь усміхнутися.
Президент кивнув йому, щоб той продовжував, відверто насолоджуючись такою образою британця.
— Більш того, він у незгоді з багатьма провідними військовими, оскільки досяг в урізанні витрат великих успіхів. Він скоротив особовий склад регулярної армії майже на 20 % і висловив намір замінити його резервістами. Кадрові генерали пояснювали йому, що резервістів за такий стислий час не можна ні набрати в достатній кількості, ні навчити. Та він їх не послухав. І ось виявилося, що генерали мали рацію. Так ризикувати могла лише людина, що прагне економії за будь-яку ціну, але не розуміє її стратегічних наслідків, — Меркулов замовк, сумніваючись, чи достатньо детальну інформацію почув від нього президент.
Але Комаров знав, що очільнику держави доповідь подобається.
— Продовжуйте.
— Їхньому прем’єр-міністру потрібна економія, щоб швидко зменшити бюджетний дефіцит. Ось він і призначив для цього бізнесмена. Той робив все, що накажуть, і, звісно, прем’єр-міністр тепер вважає, що досяг успіху. Та вже скоро вони отримають належні дивіденди: за погані рішення, прийняті поспіхом, доведеться заплатити кров’ю.
— І грошима, — зауважив президент.
— Саме в цьому і полягає геніальність вашого плану, Володимире Володимировичу. НАТО та Захід вважатимуть, що все це заради захисту російськомовних, але насправді йдеться і про співвідношення сил в Європі. Якщо Альянс не зможе відреагувати на захоплення нами країн Балтії, це означатиме, що він зазнав поразки і переможений, а отже, ймовірно, розпадеться. Тоді для Росії вже не існуватиме загрози. Без НАТО Європа буде змушена благати нас зупинитися. Та ми, мабуть, і не підемо далі Східної Польщі, яка історично є нашою частиною. І залюбки відвідуватимемо Париж як туристи. Але наше довготерпіння матиме ціну. Ми вимагатимемо негайно зняти ці злочинні санкції. І хіба вони відмовлять нам, коли наша переможна армія стоятиме на їхніх кордонах, а наші ядерні ракети будуть спрямовані на них? Не думаю.
— «Велика сімка» знову стане «Великою вісімкою», а Росія — провідним гравцем. Чи зважиться в такому разі Міжнародний валютний фонд не дати нам пільгових кредитів? Дуже сумніваюся. Тут один із моїх колег поділився цікавою думкою щодо того. Повернувши собі Прибалтику, де всі три балтійські країни є членами ЄC, ми також станемо членами Євросоюзу, чи не так? Навіть матимемо три голоси...
Усі голосно зареготали над жартом, але Комаров бачив, що Меркулов зі своєю застиглою на обличчі усмішкою був абсолютно серйозним.
Він дочекався, поки всі заспокояться, і повів розмову далі:
— Оскільки Росія завжди була частиною Європи, а після цього стане ще й членом ЄС, ми отримаємо право користуватися потужними структурними та інвестиційними фондами Євросоюзу. А якщо відмовлять, то ризикуватимуть отримати відповідь нашими ракетами. І НАТО вже не допоможе — нікому буде чинити нам опір.
Президент напружено усміхнувся: