Бригада наземного обслуговування у формі збройних сил США провела два літаки F-16 до місця стоянки. Військово-транспортний літак С-17, а також два С-130 із 435-ї групи екстреного реагування прибули до Лієлварде на день раніше, щоб підготувати все для їхнього прильоту. Щойно кабіну пілота було відчинено, Бертінетті зняв кисневу маску, відстібнувся та виліз із літака. Він потягнувся, зняв шолом і на повні груди вдихнув свіже повітря, потім спустився трапом, який підкотила наземна бригада. Літак приєднали до тягача, що мав відвезти його в укриття. За кілька хвилин машиною вже займатиметься група технічного обслуговування.
— Радий вітати вас у Лієлварде, майоре! Я — полковник Тетеріс, начальник бази, — огрядний латвійський офіцер, який вочевидь чекав на Бертінетті, привітав його, коли той ступив на льотне поле, помережане дощем.
— Я радий прибути сюди, сер! Філ Бертінетті! — чорнявий американець, уродженець штату Колорадо, хвацько віддав честь, а потім потис простягнуту руку.
— До прибуття решти літаків усе готово. Ваша група екстреного реагування прилетіла вчора і вже організувала потрібну допомогу. Ми як країна розміщення й надалі забезпечуватимемо охорону зовнішніх меж бази та іншу матеріально-технічну підтримку, хоча в нас виникли певні проблеми; я незабаром доповім вам про них. Крім того, 435-а група екстреного реагування готова обслуговувати аеродром, забезпечувати командування та контроль за повітряними операціями, а також метеорологічну підтримку і технічне обслуговування, охорону літаків та особового складу. Ви матимете все, що треба.
— Упізнаю їхню роботу, — сказав Бертінетті. — Вони ніколи не гають часу та організують все як слід.
Добре налагоджений механізм під назвою Військово-повітряні сили США також працював бездоганно, і це мало дати латвійцям надію та підняти їхній дух. Проте після того, що побачив він в Україні, виникали сумніви, чи зупинить це росіян, як багато хто на те сподівався.
Тетеріс був заклопотаний:
— Майоре, я повинен сказати вам, що справи у нас тут кепські. Два дні тому Латвія зазнала жахливої кібератаки. Деякі комунікації встояли, але загалом інфраструктура країни дуже постраждала. Ми робимо що можемо, аби все відремонтувати і налагодити, але наша поміч наразі буде дуже обмеженою.
Незабаром, після довгожданої філіжанки міцної чорної кави, Бертінетті отримав своє спорядження, доставлене напередодні на С-130, і знайшов виділену для нього кімнату з ліжком. Потім він і Тетеріс зустрілися з командиром групи екстреного реагування та довідалися від нього, що решта літаків F-16 прибуде сьогодні ввечері. Тож вони ще й обговорили, як їм діяти, поки Майк Райан організовував зустріч і здійснював розташування решти ескадрону.
Бертінетті розумів, що повинен бути дуже делікатним: і Тетеріс, і командир групи екстреного реагування — полковники, а він — лише майор. Звичайно, вони мали надавати допомогу йому та його людям — тим, хто, власне, і літатиме, і воюватиме, і, можливо, вмиратиме, — та він повинен виконувати саме їхні накази. Тож йому потрібно було в якийсь спосіб зуміти донести до них те, що їм слід робити, хоч він і був молодшим за званням.
— Сер, пропоную встановити зв’язок із Об’єднаним штабом Національних збройних сил Латвії. Вони повинні знати, що ми плануємо робити. Крім того, я впевнений, що їм також буде цікаво дізнатися, коли ми зможемо оголосити повну готовність і боєздатність.
— Прекрасна ідея, Філе, — відповів командир групи. — Беріть машину і вирушайте в Ригу. Я залишуся тут і прослідкую, щоб все було готово до прибуття літаків.
— Я відвезу вас, — запропонував Тетеріс. — В об’єднаному штабі точно захочуть зустрітися з вами. Передам їм, щоб чекали. Для цього в нас вистачить зв’язку.
Уже за дві години на територію об’єднаного штабу в Ризі заїхала машина, в якій сидів Бертінетті, й досі одягнений у свій льотний комбінезон. Зважаючи на те, що він опинився в театрі воєнних дій, у нього були з собою ще й сумка з рятувальним жилетом та табельний 9-міліметровий пістолет «Беретта» в кишені.
Тетеріс провів його в будівлю, а потім, на великий подив Бертінетті, — відразу в кабінет начальника генерального штабу, де їх привітав генерал-лейтенант Раймондс Балдеріс: латвійці вважали надважливим розміщення на їхній території американських винищувачів. Бертінетті доповів йому про очікуваний час прибуття решти літаків.
— Це дуже добра новина, — сказав Балдеріс. — Тепер вам необхідно скоординувати деталі командування і контролю та визначити, як ви співпрацюватимете з Балтійською повітряною поліцією НАТО. Це не просто, оскільки наразі вона не в Латвії. Вірно, полковнику Тетерісе?
— Так точно, сер, — відповів Тетеріс. — Нині поліція перебуває на військовій базі в Шауляї, в Литві. Нам треба буде обговорити деталі з оперативним центром.
Він звернувся до Бертінетті:
— Ходімо, я відведу вас туди.
Вони віддали честь і вийшли з кабінету Балдеріса.
Коли Бертінетті зайшов у оперативний центр, то відразу помітив там високого чорнявого чоловіка в бойовій екіпіровці, схожій на британську, який сидів поодаль латвійських офіцерів і розмовляв зі стрункою білявою дівчиною.
Чоловік побачив Бертінетті в його льотному комбінезоні з американським прапором на плечі та підвівся:
— Мене звати Том Морланд. Я — британський офіцер, відповідальний за зв’язок із Латвією. Ви прибули з першими винищувачами, так?
— Саме так, Томе. Радий знайомству.
Бертінетті простягнув руку і назвав себе. Потім він запитально подивився на білявку.
Крауя глянула йому прямо у вічі:
— Марина Крауя. З Міністерства внутрішніх справ Латвії.
Тетеріс провів їх до оперативного центру із цифровою картою на стіні. На кордоні з Росією, з боку Латвії, блакитними символами були позначені позиції латвійської армії. На сході, на території Росії, Бертінетті побачив скупчення червоних символів навколо Пскова, але ще більше їх було довкіл Опочки та Острова.
— Це позначено місця проведення росіянами позапланових навчань, — пояснив Тетеріс.
Перед картою стояли ряди письмових столів, за якими перед комп’ютерами сиділи штабні та чергові офіцери. Всі вони були в навушниках і тихими голосами віддавали в мікрофони накази, отримували і передавали далі звіти про обстановку. Коли підпорядковані частини доповідали про своє місце розташування, символи на карті автоматично оновлювалися.
— Бачу, ви вирішили свої комп’ютерні проблеми, — зауважив Бертінетті.
— Ми чекали на такі проблеми, вони теж є елементом сучасної війни, як і повітряна підтримка чи план артилерійського обстрілу перед наступом, — відповів Тетеріс. — Ми чимало навчилися у своїх естонських друзів. Вони організували службу кіберзахисту, де працюють цивільні IT-фахівці, більшість з яких — хакери та тінейджери. Наші люди спромоглися налагодити та перезапустити основні системи. Ще не всі проблеми вирішено, але принаймні об’єднаний штаб може працювати.
— Ходімо, — звернувся він до Бертінетті. — Я покажу вам центр повітряних операцій, з якого ми координуємо наші дії з діями Балтійської повітряної поліції.
Тетеріс відвів Бертінетті та Морланда до бокової кімнати, де вони приєдналися до планувальників повітряних операцій, і пояснив їм, як здійснюється координація з місією НАТО; британський офіцер дивився і слухав. Потім Тетеріс провів їх до основного центру координації повітряних операцій, де на екрані відображалися показники радара: всі літаки, що перебували в латвійському і суміжних з ним повітряних просторах, позначалися символами, які швидко загорялися і гасли. Як і в сусідньому оперативному центрі, чергові офіцери сиділи перед комп’ютерами в навушниках із мікрофонами — вони уточнювали інформацію, спостерігали, контролювали, записували та доповідали.
Тетеріс пояснив, як саме кожен літак розпізнається — дружній він чи потенційно ворожий, а також те, що необхідна для цього інформація отримується з кількох джерел, зокрема з інтегрованої системи воєнних радарів Латвії, цивільної авіадиспетчерської служби та Центру повітряних операцій НАТО в Німеччині, точніше, в Калькарі, де контролювали весь повітряний простір півночі та сходу Європи.