Бертінетті кивнув. Порядок — його друга натура, і йому було приємно бачити, що латвійці такі організовані.
— Це ж треба! Ви вже й наші винищувачі F-16 врахували.
— Ми спостерігали за вами протягом усього вашого польоту з Авіано, — повідомив Тетеріс усміхаючись. — Також відстежуємо маршрут решти ваших літаків.
Потім його усмішка зникла:
— Як, безумовно, і росіян... Саме тут ми відслідковуємо ще й їхні вторгнення в наш повітряний простір. Кожного дня. Обов’язково.
Він вказав на скупчення спалахів від радарів на території Росії, навколо Пскова, за двісті вісімдесят кілометрів від Риги.
— Вони зазвичай вилітають саме звідси. Близько десяти Іл-76 — військово-транспортних літаків середньої дальності. Вони летять на захід у напрямку нашого кордону, потім повертають на північ і летять уздовж нього, а далі кружляють і повторюють маневр. Вилітають приблизно в один і той самий час, щоб дістатися кордону після того, як впаде темрява. Так вони намагаються нас залякувати.
— А ще, можливо, хочуть, щоб ви звикли до їхніх прильотів у певний час, — припустив Морланд.
Бертінетті знов подивився на британця: крутий хлопець, це точно, і розумний.
Тим часом Тетеріс вдивлявся у відображення радіолокаційних сигналів — напружено і пильно.
Бертінетті чув, як він перекинувся кількома словами латиською мовою з одним із чергових офіцерів, а потім швидко заговорив у мікрофон.
Тетеріс обернувся до Бертінетті та Морланда і вказав пальцем на екран:
— Оце скупчення навколо Пскова — воно значно більше, ніж зазвичай. Треба слідкувати за ним. Черговий надішле попередження підрозділу Балтійської повітряної поліції. Вважаю, нам краще повернутися до Лієлварде, майоре. Негайно.
Бертінетті кивнув на знак згоди:
— Тож рушаймо!
— А я зв’яжуся зі своїми людьми в посольстві. Хай щастить. Сподіваюся, ми ще побачимось, — промовив Морланд до Бертінетті і разом із Мариною вийшов з оперативного центру. Бертінетті очікував, що решта винищувачів от-от почне приземлятися. Зважаючи на тривогу, яка тепер панувала в оперативному центрі, він інстинктивно відчував, що американські літаки тут саме на часі.
У цей момент відображення сигналів радарів у центрі координації повітряних операцій, цифрова карта в операційному центрі та екрани всіх комп’ютерів зненацька заблимали, почали тьмяніти, а потім згасли. Черговий заговорив у мікрофон. Але зв’язку не було. Він спробував подзвонити телефоном — знову нічого. Хакерська атака повторювалася.
Освітлення заблимало і вимкнулось. У темряві вони почули, як десь запрацював генератор, і слабке світло повільно наповнило пітьму.
— Ходімо! — вигукнув Бертінетті. — Мерщій!
01:00, неділя, 21 травня 2017 року Військово-повітряна база в Лієлварде, Латвія
До Лієлварде добиралися з великими труднощами, бо через кібератаку всюди панував хаос. Бертінетті й Тетеріс, начальник бази в Лієлварде, поспіхом покинули Об’єднаний штаб Національних збройних сил Латвії і мерщій попрямували назад до бази. Те, що вони побачили на екрані в командному пункті центру координації повітряних операцій, перш ніж він згас, віщувало біду. Екран показував величезне скупчення спалахів від радарів навколо Пскова, на російській військово-повітряній базі, розміщеній за сто сімдесят п’ять кілометрів на схід від Риги, і Бертінетті дуже сподівався, що решта його винищувачів F-16, які мали ось-ось прибути, вже дозаправлена та буде готова до бою в разі раптової атаки росіян. Коли о першій годині дня вони нарешті в’їхали у ворота бази, нічна тиша вибухнула ревом сирен.
— Це сигнал атаки! Я — хутко на свій пост! — Тетеріс пронісся повз вартового, який упізнав його і, пропускаючи, махнув рукою, — на його обличчі застиг вираз подиву і майже паніки: що відбувається, чорт забирай? Зі скреготом зупинивши автівку і не переймаючись її закриттям, Тетеріс убіг у штаб бази.
Бертінетті поквапився за ним, щосили намагаючись зібратися з думками. Якщо очікувана атака росіян таки відбулася, він мусив підняти свої винищувачі в повітря і вивести з Латвії. І хоча його неабияк гнітило те, що він має все кинути і піти, але на інструктажі перед завданням йому прямо-таки втовкмачували в голову, що його місія — змусити противника утриматися від атаки, адже якщо російські та американські льотчики підуть на пряму конфронтацію, може розпочатися світова війна.
У командному пункті Бертінетті кинув погляд на екран. На радарі групи екстреного реагування, який не постраждав від кібератаки, миготіло скупчення червоних цяток: об’єкти перебували за п’ятдесят кілометрів на схід від злітно-посадкової смуги аеродрому. З огляду на їх кількість та незначну швидкість руху, це були, найімовірніше, російські вертольоти. Лихо віщували кілька цяток, які швидко наближалися до бази: так могли рухатися лише швидкісні літаки, зокрема реактивні штурмовики, чиєю задачею було знищити протиповітряну оборону перед висадкою десанту.
Збоку до майора підійшов чоловік у формі Військово-повітряних сил США зі срібним орлом полковника на грудях. Це був командир 435-ї групи екстреного реагування, він заговорив швидко і вимогливо:
— Якщо ви шукаєте своїх товаришів, Бертінетті, то вони на винищувачах розвернулися і полетіли назад, щойно отримали сигнал тривоги.
Приголомшений Бертінетті повернувся до нього.
— Надійшов безпосередній наказ із бази Військово-повітряних сил США в Рамштайні. Президент не хоче розпочинати третю світову війну. Нас відрядили сюди, щоб зупинити негідників, не дати їм перетнути кордон... Але вже запізно, — пояснив чоловік.
Бертінетті спробував заперечити:
— Сер, але ж Латвія зазнала нападу. Отже, і на нас усіх напали. Я думав, що саме для цього й існує НАТО. Як про нас подумають у світі, коли побачать, що американці втікають замість того, щоб захищати свого союзника?
— Обережно, Бертінетті, — відповів полковник, щосили намагаючись говорити спокійно. — Не кажіть нічого, про що потім пошкодуєте. Я отримав наказ — і решта літаків повернулася на базу. Все. Ви теж негайно відлітаєте звідси... Це наказ. Я наказав вашому напарнику повертатися без вас, але він відмовився, і я зрозумів його рішення, оскільки мені відомо, що ви працюєте в парі й летіти самому для вас буде значно небезпечніше. Тож я дозволив йому залишитися. Але в Рамштайні вимагають, щоб ви повернулися в Авіано негайно. Живим і здоровим. Зрозуміло?
Філ Бертінетті почув ревіння мотора швидкісного літака, але промовчав.
— Це Майк Райан готується злітати, — змінив тему полковник. — Ваш літак уже готовий. Тож на вас чекає автомобіль, який відвезе в укриття. На цьому радарі є вся потрібна вам інформація. Можете йти.
— А ви, сер? — спитав Філ.
— Ми ризикнемо.
Бертінетті віддав честь, а потім підійшов до Тетеріса, який стояв перед цифровою картою і віддавав накази латиською мовою. Майор тихо подякував йому і побажав успіху. Тетеріс похмуро усміхнувся, кивнув на знак вдячності та повернувся до своєї роботи.
За п’ять хвилин Бертінетті вже був біля свого F-16, де його зустрів командир екіпажу:
— Все готово, сер. Я підключив наземне енергоживлення. Касету для запису інформації про озброєння перевірено і можна використовувати. Щити управління, контроль тиску та масло — все перевірене і готове. Ось ваш протиперевантажувальний костюм.
Бертінетті натягнув костюм на себе, піднявся трапом і втиснувся в знайому кабіну. Командир наземного обслуговування літака пристебнув його до крісла, перевірив, чи надходить повітря у костюм, а також кріплення ременів парашуту, потім спустився вниз і прибрав сходи.
Філ залишився в кабіні сам, його серце забилося швидко, а тіло наповнилося адреналіном. Бертінетті примусив себе заспокоїтися і взявся перевіряти готовність літака — так, ніби це був звичайний тренувальний політ. Він швидко перевів усі перемикачі в потрібний режим і уважно оглянув кабіну. Переконавшись, що все гаразд, він застібнув шолом, приєднав кисневий рукав до парашутного спорядження, яке потім підключив до свого жилета. Відчувши струмінь кисню, розслабився і глибоко вдихнув. Над ним із тихим дзижчанням опустився і замкнувся купол кабіни. Все було готове, і він через радіозв’язок запросив дозволу на зліт. Потім почув голос командира наземного обслуговування: