Тепер він стояв і дивився на палубу «Королеви Єлизавети», яка була довшою, ніж будівля парламенту. Про цей факт полюбляли базікати військово-морські рекламісти, підкреслюючи тим самим свою гордість за Королівський флот. Буш був задоволений тим, що підготовка до виходу в море ведеться так ефективно.
«Пощастило, що ми й без того готувалися виходити в море наступного тижня», — пробурмотів він, спостерігаючи, як портові крани спускають на палубу корабля харчування, боєприпаси і спеціальні засоби. Звідти все майно вантажилося на електрокари, потім відвозилося до ліфтів, які доставляли його вниз, де воно розподілялося між відповідними відсіками.
Звичайно, все це використовуватиметься в потрібний час і в потрібному місці, зважаючи на досвід і здоровий глузд. Старший помічник командира корабля Джеймс Буш знав, що майже всі старші офіцери мали чималий воєнний досвід. Британський уряд полюбляв залучати військових моряків до дій на бурхливому Близькому Сході. Це означало, що на авіаносці не бракувало фахівців, які вже понюхали пороху.
Він глянув униз, на набережну, де юрбилися солдати Королівського артилерійського десантного полку — круті хлопці в своїх знаменитих зелених беретах і з масивними рюкзаками «Берген». Десантники в повному спорядженні чекали, щоб піднятися трапами та пройти у трюм корабля. Над палубою завис вертоліт «Чинук» з легкими 105-міліметровими гарматами.
Холоднокровний реаліст Буш починав свою службу на флоті молодшим матросом. І тепер, коли мав тридцять вісім років, його заслуги було визнано. Джеймс Буш процвітав у меритократії під назвою Королівський військово-морський флот. Спершу його там помітили як одного з найкращих футболістів. Але потім, із тією ж рішучістю, що й у спорті, він почав працювати і на службі, прокладаючи свій нелегкий шлях угору. Його батько був ветераном флоту, офіцером старої школи, одним із тих, хто врятувався із тонучого «Ковентрі» від аргентинських бомб під час Фолклендської війни 1982 року. Саме він буквально вбив у свідомість маленького Джеймса одну просту істину: щоб вижити в океані, та й взагалі — в житті, треба стати професіоналом найвищого рівня.
І ось тепер старший помічник Буш застосовував усі свої здібності та знання, щоб авіаносець «Королева Єлизавета» міг вчасно вийти в море максимально підготовленим. Джеймс був далекий від сентиментів, але навіть він пишався, коли бачив добре організовану роботу на величезній палубі корабля. І хоча команда авіаносця мала новий, ще не згуртований склад, він вірив: все буде гаразд. Більше того, почувався щасливим, адже служив старшим помічником капітана найбільшого корабля Флоту Її Величності. Укотре він із легким сумом подумав про те, як радів би цьому батько, що помер п’ять років тому...
Але потім Буш знову відчув холод занепокоєння: авіаносець без літаків. Це ж суперечило самій суті їхнього корабля! Капітан повідомив йому про це рано-вранці, перш ніж вони зібрали командирів бойових частин. «Королеві Єлизаветі» було наказано стати флагманом і плавучою базою для британських морських піхотинців та об’єднаної вертолітної групи, що складалася з вертольотів «Чинук», «Мерлій», «Апачі» і нових «Вайлдкет-Лінкс». Нагорі «вміло» розрахували, що екіпажі гвинтокрилів, навіть не пройшовши спільних навчань, зможуть виконувати бойові завдання. А ось дізнатися, чи здатні вони підтримувати між собою зв’язок, ніхто не спромігся. Але це були ще квіточки порівняно з іншою, більш серйозною проблемою.
Буш знав, що їхня бойова група розгортатиметься в зоні воєнних дій без належної бойової охорони. Зазвичай авіаносці не йдуть у похід поодинці. Їх захист має бути багаторівневим: протичовнові фрегати, зенітні есмінці та кораблі-мисливці, чиє завдання — знищувати субмарини. Але через скорочення державного замовлення на оборону у 2010 році на флоті просто не вистачало бойових кораблів. Навіть для таких надзвичайних ситуацій, як ця. «Немов ми йдемо розважатися на вечірку з девізом: „Приходьте у чому хочете!“» — подумав Буш.
Він пам’ятав, що під час операції, проведеної флотом у 1982-му, військові спромоглися виконати завдання без належної підготовки. Його батько якось сказав: «Ми тоді успішно виконали всі бойові завдання, тому що завдяки Меггі в нас був нормальний флот — той, який ідіоти з „Торі“ роздерли на шматки. Маргарет Тетчер перевернулася б у труні, коли б побачила те, що вони зробили з флотом Її Величності!».
Спускаючись у капітанську каюту, Буш подумав, що батько був абсолютно правий — як завжди. «Королева Єлизавета» — прекрасний корабель, і він ніколи не хотів би служити десь в іншому місці, але відмовити авіаносцю в бойовій охороні, аби лиш знайти гроші для створення ще двох таких само нових і гарних?! У разі кораблів, які в найближчому майбутньому хтозна чи й забезпечуватимуться екіпажами, — це справжнісіньке божевілля! Капітан Буш був упевнений, що політики більше турбувалися про забезпечення робочих місць на суднобудівних заводах, ніж про боєздатність флоту. Джеймс не зміг стримати усмішку: адже навіть його батько, який все своє життя підтримував лейбористів, визнав, що те їхнє рішення в 2010 році було актом повного ідіотизму. Саме лейбористи і почали будувати нові авіаносці, скоротивши кількість кораблів бойової охорони.
Полишивши думки про батька, він розправив плечі та постукав у двері капітанської каюти.
— Доброго дня, сер. Капітан щойно закінчив телефонну розмову зі штабом флоту. Ви можете заходити, — сказав помічник, серйозний капітан третього рангу в окулярах.
— За-а-хо-о-дьте, — протяжно прозвучало з напіввідчинених дверей капітанської каюти.
Буш зайшов, зачинивши двері, та відсалютував капітану. Тоні Нарборо показав йому на стілець, що стояв перед столом. Капітану було трохи за сорок. Високий і з невиразним підборіддям, він зачісував волосся назад, наче кінозірка 50-х. «Геть безглуздий вигляд має з цією жовтуватою краваткою з індійським „огірочним“ принтом та синьою форменою сорочкою», — подумав Буш.
Тоні Нарборо був онуком адмірала, а його батько, що належав до родини банкірів Ллойдів, був змушений оголосити себе банкрутом після краху ринку страхування на початку 90-х. Із цієї ж причини маленький Тоні пішов учитися не в Ітонський коледж, а в звичайну загальноосвітню школу. Там він отримав хороший гарт у формі постійних образ і ляпасів від своїх шкільних приятелів.
Відчуваючи огиду до Сіті за те, що він зробив із його батьком, пішов служити на флот. Тоні Нарборо зажадав відновити добре ім’я своєї сім’ї та стати адміралом. І досі він робив усе правильно: став ад’ютантом одного успішного честолюбного адмірала, грав у крикет за флот, командував фрегатом, а потім і авіаносцем, випереджаючи своїх однолітків. І ось згодом очолив департамент Міністерства оборони, який відповідає за розміри і структуру Королівського військово-морського флоту. Нарборо чудово розумів, що вся його кар’єра залежить від того, чи покаже він невдоволення рішеннями командування, особливо за умов жорсткої економії коштів і політики стримування. Він знав, що інакомислення в цьому питанні стане його політичним самогубством, і тому діяв так, як йому наказували начальники.
Саме тому Нарборо допоміг керівництву флоту позбутися своїх фрегатів та есмінців, щоб знайти гроші для завершення будівництва авіаносців, яке і так вийшло за рамки бюджету і термінів. Попередній уряд вважав вигіднішим здати невеликі кораблі на металобрухт, ніж оголосити, що авіаносці виявилися священними білими слонами — тобто безглуздою і руйнівною для економіки тратою грошей, та пустити саме цих гігантів на переплавку. Буш навіть дещо співчував капітанові: будь-який офіцер флоту, який заявив би, що культові авіаносці слід відправити на брухт, міг відразу поховати свою кар’єру.
Коли Нарборо отримав командування над «Королевою Єлизаветою», що вважалося найпрестижнішою нагородою на флоті, ніхто не був здивований.
— Ну що, старпоме, — запитав капітан. — Як справи?
Буш сів на запропонований йому стілець і дістав свій записник.
— Про все в деталях я доповім вам на сьогоднішньому засіданні оперативної групи, сер, коли командири бойових частин теж будуть доповідати. Завантаження зброї, матеріально-технічне забезпечення і робота морських інженерів ідуть зараз за планом. Було б значно краще, якби інженерній службі вдалося вирішити проблеми з протиракетною системою «Феленкс». Але найбільший камінь спотикання — це літаки...