Тим часом Морланд намагався порахувати, скільки часу знадобиться росіянам, щоб прибути на місце, де на них чекали. Хвилин за тридцять п’ять він почув віддалений гул двигунів вертольотів. Згодом пролунала серія вибухів. Схоже, штурмові гелікоптери Мі-24 відкрили вогонь по тому місцю в лісі, звідки група нещодавно виходила на в’язок з Постійним об’єднаним штабом. З блоків НУРС, розміщених під невеличкими крилами гелікоптерів, вилітали 80-міліметрові ракети, розриваючи дерева на шматки. А 23-міліметрові носові гармати поливали градом куль місцевість, де, на думку росіян, могли переховуватися «лісові брати».
Морланд кинув погляд на Крауя.
— Що ж, здається, все йде за планом.
Кілька хвилин потому настало затишшя. Швидше за все, у вертольотів закінчилися боєзапаси, або ж екіпажі хотіли роздивитися результати своєї атаки. Наступної миті пролунав різкий тріск і в небі з’явився реактивний слід, який буває, коли злітає протиповітряна ракета «Стінгер». Мабуть, вона влучила у Мі-24, бо над деревами здійнялася вогняна куля, а за кілька секунд прозвучав глухий удар. Потім знову запала тиша.
— От тепер росіяни розлютяться! Вони вщент заповнять ці ліси своїми солдатами. Саме час накивати п’ятами, — коротко підсумувала Крауя.
Команда, що стріляла зі «Стінгерів», досить швидко приєдналася до решти підрозділу. Перш ніж вони дісталися свого бункера, було кілька годин скаженого мотокросу маршрутом, дещо зміненим на той випадок, якщо за ними хтось слідкуватиме.
Крастіньш був задоволений.
— Місію виконано. Блискуче спрацьовано! Збитий «Стінгером» Мі-24 нагадає росіянам про моджахедів в Афганістані у 1980-х. А тепер варто очікувати, що росіяни доволі швидко прибудуть до Лігатне і влаштують там неабиякий розгром.
Раптом він спохмурнів.
— Так, це погана новина для підрозділу Національної гвардії, що переховується в лісі недалеко від нас. Вони можуть відчути на собі всю силу ворожої помсти. Росіяни знають, що саме з того місця було влаштовано напад на вертоліт. Нас ніхто не шукатиме, а от ті нещасні хлопці...
У бункері запанувала важка тиша. Всі розуміли, що це може призвести до неабияких жертв.
Прозвучав чийсь кашель, Морланд озирнувся і побачив Бредлі, уродженця Нової Зеландії, який непомітно увійшов до бункера. Складно було зрозуміти, як цьому доволі кремезному чоловіку вдається так легко проникати до приміщення непоміченим.
— Бос, ми отримали повідомлення від Постійного об’єднаного штабу.
У мерсійців не заведено заходити без привітання, однак тут, у лісі, на це не завжди звертали увагу. Втім, Морланд досі перебував у шоку від почутого, тож йому було не до люб’язностей.
— І?..
— Інформація така: Центр урядового зв’язку перехопив повідомлення електронною поштою від «Russia Today», де йдеться про візит до Лігатне командувача Західного військового округу в супроводі не названого WIP. Ця особа може виявитися навіть президентом. Їх цікавить місце подій, де росіяни отримали перемогу над місцевими повстанцями. Команда телевізійників прибуде 27 травня о дев’ятій тридцять за місцевим часом. WIP прибуде того самого дня о десятій годині.
— Все зрозуміло! — вигукнула Крауя, міцно стискаючи кулаки. — WIP — це президент. Він хоче прилетіти, щоб позловтішатися над загиблими латишами. Якщо це справді буде президент, то він обов’язково приїде на передову, щоб «Russia Today» зняла гарні кадри, як він розмахуватиме зброєю. Вони хочуть показати світові російську перемогу. Виродки кляті...
Решта бійців мовчки спостерігали, як дівчина виплескувала свої емоції. Вона зробила паузу, передихнула і продовжила, цього разу вже спокійнішим голосом:
— Твоя подруга із Центру урядового зв’язку гарно попрацювала, Томе. Російський генералітет заборонив своїм солдатам використовувати електронну пошту, адже вона може бути зламана. Однак вони піймалися через своє фанатичне захоплення справами пропаганди, не звернувши уваги на те, що «Russia Today» послуговується переважно електронною поштою, текстовими повідомленнями та мобільним зв’язком. Усі три канали зв’язку можна легко зламати. І ваші цим скористались.
— Добре, — підсумував Крастіньш, перервавши Крауя. — Отже, завтра о дев’ятій тридцять ранку. Нам слід підготуватись. Потрібно розробити план, розподілити обов’язки, обговорити найменші деталі та непомітно, ще до сходу сонця, зайняти позицію для атаки.
Крастіньш латиською щось сказав сержанту Латвійських сил спеціальних операцій. Після цього звернувся до Морланда:
— Зустрічаємося через тридцять хвилин і починаємо працювати над планом. Нам необхідно обговорити всі можливі варіанти. Обов’язково тримайте нас в курсі всіх новин, що їх передаватимуть ваші люди, передусім щодо планів росіян.
Решта дня пройшла у вирі підготовки плану, наказів і проведення тренувань. Команда мерсійців разом із Крауя, Крастіньшем і командою зенітників зі «Стінгерами» мали вирушити вглиб лісу, щоб улаштувати ще одну засідку на російські гелікоптери. Крастіньш наполягав на тому, що ліквідація WIP і командувача Західного військового округу не повинна входити до їхнього завтрашнього плану, хоча це дуже приваблива можливість помститись.
— Якщо WIP буде вбито, журналісти зроблять із нього мученика, який загинув в ім’я Росії, — пояснив він свою точку зору. — Значно краще було б публічно його принизити перед об’єктивами телекамер. Ліпше спробувати збити ще один вертоліт, щоб цей момент зафіксувала камера. Якщо так не вдасться зробити, то хоча б підірвати щось поряд із ним і щоб це потрапило в об’єктиви телекамер. Прямий репортаж росіяни не зможуть відредагувати. Він, як вірус, пошириться за лічені секунди. І тоді їхній президент точно буде принижений, насамперед в очах росіян. Більше того, таким чином ми продемонструємо, що його доля в наших руках і ми могли б його самого знищити, якби тільки цього захотіли. Це підніме національний дух у країнах Балтії і додасть нових сил для опору окупанту. Запорука нашого успіху полягає не безпосередньо в самій диверсії, а в тому, як вона буде подана.
Морланд за графіком вийшов на зв’язок із Постійним об’єднаним штабом і повідомив їм ці міркування щодо дій, пов’язаних із WIP. Штаб і прем’єр-міністр Великої Британії погодилися, що ні президента, ні генерала вбивати не варто.
«Прем’єр-міністр і начальник штабу оборони Великої Британії всерйоз побоюються можливої помсти з боку Росії», — розмірковував Морланд. Залишившись наодинці зі своєю зброєю та невеселими думками, він зараз залюбки відкрив би вогонь по тому президентові та тих, хто там з ним іще буде. Однак Крастіньш, швидше за все, має рацію. Ймовірно, сам президент — це лагідне кошеня порівняно з іншими радикально налаштованими націоналістами, що здійснюють свої підступні маніпуляції за допомогою засобів масової інформації. Тому вбивство президента у прямому ефірі може зіграти їм на руку і призвести до справжньої катастрофи.
Засідку було влаштовано ще до світанку наступного дня. Чотири команди Латвійських сил спеціальних операцій під’їхали на мотоциклах лісовими стежками до обумовленого місця. У кожній команді було по двоє бійців із окулярами нічного бачення. Всі зайняли позиції, утворивши ромб. Солдати мали чіткий наказ: пропустити гелікоптер Мі-8 до Лігатне неушкодженим, оскільки, швидше за все, саме ним летітиме WIP і команда телевізійників. Жертви серед журналістів до планів НАТО не входили, навіть якщо вони будуть випадковими, адже це може мати досить неприємні наслідки. Завдання латвійських спецпризначенців — збити штурмовий Мі-24, що кружлятиме неподалік і відповідатиме за безпеку, поки WIP даватиме інтерв’ю. Якщо вдасться збити одну або кілька таких бойових машин, то їхнє падіння з доволі високою ймовірністю потрапить в об’єктиви камер телеоператорів, а отже, й у прямий ефір. Це буде справжній піар-переворот. Заради такого варто навіть життям ризикнути. «Лісові брати», що готувалися до атаки із засади, були повністю згодні з цією думкою.
Морланд і його команда приєдналися до підрозділу зі «Стінгерами», щоб допомогти йому влаштувати засідку і прикрити відступ, якщо раптом розпочнеться погоня. Адже випущені ракети миттю викриють місце розташування бійців. Морланд із гвинтівкою SA80 прийняв положення лежачи і приготувався вести вогонь у разі небезпеки. Прокрутивши в голові всі пункти плану, він вкотре переконався, що операція неймовірно ризикована. Та водночас і дуже захоплива, якщо, звісно, все пройде за планом. У будь-якому разі тепер не варто було перейматися, оскільки це не мало жодного сенсу.