Тепер Кидд перебив його:
— Кожна друга з цих бригад недоукомплектована спорядженням та особовим складом. Щоб підготувати справді боєздатну групу, нам доведеться збирати людей потроху з кожної військової частини. До того ж більшість підрозділів, і особливо що стосується логістики, без якої жодна армія не здатна воювати, тепер повністю залежать від мобілізаційних резервів. Так, у нас є величезний мобілізаційний потенціал — основа основ будь-якої армії, та щоб зібрати всіх докупи, знадобиться чимало часу. У нас спостерігається нестача ключових військових спеціалістів. Далі постане питання оснащення. Більшістю серйозного бойового оснащення, яке нам однозначно знадобиться під час війни з Росією, знехтували. Майже всі гроші до цього витрачалися на оснащення підрозділів для війни в Іраку та в Афганістані, однак це зовсім інший тип війни. Щоб наша важка техніка вступила у бій, нам знадобляться запасні двигуни, генератори і багато чого іншого. І ці речі наразі відсутні на наших складах. Ви вирішили припинити фінансування цих «другорядних» елементів. Та якщо у танка не буде запасного трака для гусениці, запасної деталі для двигуна або гайки, що втримує гармату на своєму місці, — він перетвориться на музейний експонат. Ми не можемо відправляти такі «експонати» на війну. І, зрештою, логістика: допровадження палива, набоїв, води та всього необхідного туди, де воно потрібне. Для цього треба мати налагоджену систему доставки спорядження від заводу до передової. І, що важливо, насамперед ця система має бути надійною, щоб витримати перевірку реальним боєм. На жаль, багато з того, що я сказав, наразі втрачено.
— Начальнику штабу оборони, я вас зрозумів, — зупинив його Літтл. — Я займуся цим питанням із державним секретарем. Звісно, ми зможемо відправити дивізію та повітряно-десантні війська. Також і морських піхотинців...
— Сер, — Кидд знову почав ретельно добирати слова, — як я вже говорив, наші повітряно-десантні війська зараз проходять процес об’єднання із американською 82-ю повітряно-десантною дивізією. Сили спеціального призначення, звісно, готові до бою від самого початку цього конфлікту. Але загальновійськова дивізія? Ні...
Кидд підвів погляд на стелю і на хвилинку замислився.
— Давайте я спробую на конкретному прикладі пояснити, що ви, — Кидд кивнув у бік Еверіджа, — накоїли своїм постійним і абсолютно не продуманим скороченням витрат... Сподіваюсь, ви зрозумієте, що я маю на увазі, якщо для прикладу наведу механізований міст.
Двоє його співрозмовників кивнули.
— Геніальний винахід. Його вперше застосували під час Другої світової війни, і він не втрачає своєї актуальності й зараз. Цей міст схожий на дитячий конструктор, але для дорослих. Балки скручені між собою болтами, і кожну з цих балок вручну можуть перенести шестеро осіб. Не більше, і точно не менше. Однак фінансисти порахували, що на військових інженерах можна зекономити. Тож тепер у нас є лише п’ять регулярних військових, що могли б нести одну балку, але п’ятьох замало. Кілька балок дехто з них, може, й донесе, але цілий міст вони зібрати не зможуть. Немає приводу для хвилювань — запевняє пресу та парламентаріїв головний фінансист, шостий солдат буде резервістом, і ми його мобілізуємо, коли на те виникне потреба. Але є нюанс. Присутність шостого солдата на папері зовсім не означає його присутності тут і зараз, адже він ще не призваний. І навіть якщо його призвуть, він не встигне вчасно прийти на допомогу, адже його спочатку потрібно оформити, а потім навчити, щоб він не відставав від інших п’яти у своїй команді. Отже, коли нам потрібно буде зібрати механізований міст, щоб переправити людей через річку на поле бою, то наші хлопці фізично не зможуть цього зробити. П’ятеро чоловіків не зможуть перенести величезну кількість балок, розраховану на шістьох.
— То що зможе вдіяти кмітливий полковник інженерних військ? — вів далі Кидд. — Розуміючи, що цей міст є питанням життя і смерті й що його конче потрібно побудувати саме в той момент і саме в тому місці, він починає просити підмоги в інших підрозділів, щоб за їхній рахунок доукомплектувати свої власні й довести кількість людей у кожному з підрозділів до шести. Але тепер у тому підрозділі, звідки він попросив людей, залишиться вже не п’ять, а чотири людини на кожну балку. А уявіть собі, що така ситуація складеться по всій армії, і ви зрозумієте, чому я кажу, що у нас серйозна проблема з некомплектністю військ. Нам потрібно буде в буквальному сенсі роззброїти більшу частину нашої армії, щоб зібрати одну по-справжньому боєздатну бригаду. В результаті ми отримаємо велику кількість недоукомплектованих підрозділів, які згодяться для заміни поранених, але навряд чи будуть здатні на щось більше.
— Вперше про це чую, — сердито огризнувся Еверідж.
— Звісно, ви не чули про це, — відповів Кидд. — Чи ви справді думаєте, що полковник або генерал так просто прийде і скаже вам, що він не здатен зібрати механізований міст? Як ви вважаєте, цей полковник чи генерал думає про своє майбутнє? Це означатиме принизливий кінець його кар’єри за професійну непридатність. Якщо він не погодиться із таким станом справ, який у нього буде вихід? Військовий трибунал? Військові не скаржаться, це йде врозріз із моральними якостями справжнього армійця. Ми імпровізуємо, і робимо це рівно доти, доки не зайдемо у глухий кут. Так ось цей глухий кут — саме те місце, де ми зараз із вами перебуваємо.
— Генерале, то чому ж ви зараз скаржитесь нам? — Із сарказмом запитав Еверідж. — Я не можу не зауважити цього, вислуховуючи ваші нахабні лекції про армію.
— Тому, що хтось повинен вам це сказати. І якщо ви ще досі цього не зрозуміли — мені начхати на кар’єру. Я вже на пенсії.
— Годі! — крикнув прем’єр-міністр, вдаривши долонею по столу. — Є бодай якісь гарні новини?
— Ну, Третя штабна дивізія успішно завершила спільні навчання із французькою бригадою, тож якщо ми продовжимо наполегливу працю в цьому руслі, то зможемо сформувати міжнародну дивізію із двох бригад, підкріплених бригадою артилерії... Дайте мені два тижні, прем’єр-міністре, і я підготую ударну силу, якою ви будете пишатись... Але вам слід негайно узгодити наші дії з лідерами держав-членів НАТО.
— Що вам від них потрібно?
— НАТО має у своєму розпорядженні близько трьох з половиною мільйона чоловіків і жінок, здатних тримати зброю в руках. Це значно перевищує чисельність російської армії. Однак сили НАТО певним чином розрізнені, тож перед активними діями їх слід об’єднати. А для цього потрібне узгодження з лідерами країн-членів НАТО. Без злагодженої співпраці російські виродки нас розчавлять.
— Я займуся цим питанням, — відповів прем’єр-міністр, дивлячись на Вокера, який теж кивнув на знак згоди.
— Вам доведеться, прем’єр-міністре, — відповів Кидд. — Я хочу переконатись, що ви стовідсотково мене розумієте. Війська НАТО складаються із підрозділів з різних країн, які або ніколи не співпрацювали, або робили це вкрай рідко. Вони використовують різну зброю із різним калібром набоїв, їхні системи зв’язку можуть бути несумісними між собою, до того ж вони розмовляють різними мовами. Може статися фатальне непорозуміння, коли ви захочете викликати точний артилерійський удар на місцевість неподалік від себе, адже ворог підібрався впритул і починає розстрілювати ваших людей, а лише одна неправильно перекладена цифра в координатах може обернутись величезною кількістю так званих бісових «дружніх» снарядів, що падатимуть на голову вам і вашим товаришам. Тут не все так просто, як може здатися на перший погляд, і...
— Генерале, — перебив його Еверідж, відчувши можливість виправдатись. — Ми тут слухаємо, як ви нас вичитуєте за скорочення витрат міністерства оборони, але ви ж добре знаєте, що три роки тому на саміті у Кардіффі НАТО погодилося істотно зміцнити свої сили реагування. А тепер ви нас запевняєте, що не зможете виконати вами ж обіцяне.
Кидд опустив очі на Еверіджа й відповів:
— І знову все не так. Ви, міністри оборони, сидите собі за круглим столом, а потім розповідаєте нам, що розробили новітню багатонаціональну систему реагування, так звані сили швидкого, чорт забирай, реагування, напхавши при цьому свої пельки омарами та заливши їх яким-небудь Шато-де-біс-його-знає-що. Хтозна, може це і спрацювало б. Але тільки в тому разі, якби ви не розпочали скорочення тих самих сил, які пообіцяли зміцнювати, і не відібрали бюджет у військових, щоб вони могли тренуватись разом, — тоді в підсумку це дійсно спрацювало б. Що ж, мої вітання. Об’єктивно у нас немає ані сил, ані засобів, хоча ви так переконливо запевняли, що вони є. І ми, однозначно, не підготовлені до такої ситуації. Тож реально на успіх у нас один бісовий шанс із тисячі. І той тільки завдяки Сполученим Штатам, адже лише вони можуть хоч якось зібрати докупи розрізнені сили НАТО... і, звісно, завдяки нашим хоробрим бійцям, які, в цьому я більш ніж впевнений, зможуть зробити навіть неможливе, якщо в них буде відповідний наказ...