Якби Вронський знав, що все так повернеться, то вимагав би підкріплення десантним батальйоном або ж збільшення особового складу прикріпленого до нього загону спецпризначення. Але тепер було надто пізно щось міняти. Розвідники та зв’язківці звузили зону можливого розташування прихованої позиції до радіусу в сто метрів. Потрібно атакувати, інакше ці «негідники та вбивці» продовжать виконувати свої завдання. Вронський не вважав їх справжніми солдатами. Справжні солдати не ховалися, а вели бій. Тоді як терористи кидали бомби, стріляли й утікали геть. Саме тому всіх їх чекає смерть. За винятком одного — Морланда. Коли Вронський розробляв свій план засідки, він думав, що, можливо, перш ніж покінчити з Морландом, єдине, що може зробити Путін, — це дати йому право вибору стінки, біля якої того розстріляють. Адже ніхто не може назвати президента Путіна людиною, яка здатна комусь щось пробачити.
Уся відповідальність за операцію лежала на Вронському. Її навіть кілька разів репетирували: спершу окремими групами, а потім разом із батальйоном, удень, а потім вночі. Відпрацювавши всі дії, бійці вирушили в дорогу. Тепер вороття немає, і йому залишається тільки сподіватися, що молоді призовники не примудряться в останню мить провалити операцію. Це означало, що не варто ускладнювати план по ходу його виконання. Якби президент не вимагав привезти йому Морланда живим і неушкодженим, Вронський зміг би прослизнути непоміченим на територію табору повстанців і точно засікти ціль лазерним приладом наведення. Далі, маючи ці дані, авіація скинула б туди кілька бомб, і з повстанцями вмить було б покінчено. Але наразі майору не залишалося нічого іншого, як відкрито напасти на табір «лісових братів». Бійці нападуть з одного боку укриття, повстанці зрозуміють, що чисельна перевага на боці супротивника, і почнуть відступати у протилежний бік, де на них у засідці вже чекатиме він сам.
Солдати розташувались у два кільця. Внутрішнє кільце позаду Вронського виконувало роль «опори» на випадок, якщо хтось перетне позицію засідки. Зовнішнє кільце захищало від будь-якого проникнення з боку лісу. Заходи було застосовано прості, але ефективні. Хороший план. І навіть якби у майора був під рукою батальйон десантників, він однаково дотримувався б саме цього плану. Але його непокоїла кваліфікація деяких солдатів. Чи втримають свої позиції призовники, чи будуть готові відстрілюватись, коли над головою засвистять кулі ворога? Зможуть вони хоча б стріляти прямо, не перестріляють один одного в неминучій метушні бою? Він не знав, як відповісти на ці запитання і як варто діяти в такій ситуації. Тому намагався не забивати собі цим голову.
Опівночі Вронський отримав повідомлення, що кільце оточення встановлено, а на крайній випадок трохи позаду була розміщена група підтримки з важким озброєнням.
Майор разом із групою з десяти спецпризначенців непомітно прокрався до своєї позиції в засідці. У визначений час з іншого боку табору розпочнеться відволікаюча атака. Щоб посилити ефект несподіваності, атака буде блискавичною, і якщо «лісові брати» не виставили охорони, бійці зможуть захопити табір і без Вронського та його людей. Хоча він був проти цього, бо не вважав за необхідне влаштовувати стрілянину. Все, чого він прагнув, — це досягти потрібного результату: захопити капітана Морланда, незалежно від того, як це буде зроблено чи хто це зробить. На відміну від президента, Вронський не сприймав цю операцію як щось особисте, тому не збирався зозла перестріляти всіх на місці. Не в останню чергу через цю свою стриманість майор і залишився живим після кількох війн на Кавказі, хоча багатьом його товаришам не пощастило повернутись додому живими.
Вронський знову глянув на годинник. Хвилини спливали. Навколо в лісі панувала майже мертва тиша. А далі майор із жахом почув позаду себе різкий звук двох автоматних пострілів: поза сумнівом, це був типовий російський піхотно-штурмовий автомат АК-74М. Через кілька секунд почалася перестрілка з автоматичної зброї. Цієї самої миті командир роти внутрішнього кільця доповів про місце перебування ворога. Інформація транслювалася через персональний радіоприймач, що був прикріплений до лівого вуха.
Коли командир роти доповідав про напад невідомих на їхню позицію, Вронський уже зрозумів, що сталося, і в його грудях почала вирувати лють. Ідіоти! Це найстрашніша помилка з усіх можливих під час перебування у засідці... Якийсь втомлений солдат випадково зачепив курок автомата і зробив кілька пострілів, що, вочевидь, привернуло увагу противника, який відразу ж відкрив вогонь у відповідь. Почався бій.
— Зачекайте, нехай ворог вийде з укриття, — наказав Вронський спокійним голосом у свій мікрофон.
Біда була в тому, що «лісові брати» тепер робитимуть все можливе, щоб втекти з лінії вогню, тобто відступити подалі від позиції, де росіяни сиділи у засідці. Та, можливо, ще не все втрачено, і вони помилково кинуться бігти в напрямку розташування штурмової групи, яка вже готується до атаки. Бо хоча події, обумовлені планом, почали розгортатися в абсолютно іншому напрямку, головна мета Вронського залишалася незмінною. Не замислюючись про те, що може статися далі, він перевірив запобіжник своєї штурмової гвинтівки АС «Вал». Цей грандіозний провал офіцер і його солдати не забудуть ніколи. Але про нього йтиметься пізніше. Спочатку Вронський мусив зрівняти із землею цю щурячу нору і взяти в полон проклятущого англійця. Він вірив, що у подібній справі може цілковито покластися на свою команду. Засідка була підготовлена, і залишалося тільки спостерігати за подіями й чекати слушного моменту для нападу.
І тут почалось.
Вронський планував захопити повстанців, коли ті спатимуть. Натомість навколо них почали падати 60-міліметрові міни з американського дрібнокаліберного міномета, який свого часу придбала латвійська армія. Далі по лісу розверзлися смертоносні ряди вогню з довгих кулеметних черг. І цієї миті Вронський зрозумів, що недооцінив свого ворога. «Лісові брати» були пильними і обережними, як вовки. І розуміли, що одного дня росіяни обов’язково їх знайдуть. Саме тому вони з усією серйозністю поставилися до розробки плану контратаки табору.
Вронський припускав, що сам бункер буде захищений натягнутим дротом і мінами Клеймура, та він навіть подумати не міг, що навколо табору встановлені кулеметні гнізда із зафіксованими на станках кулеметами. Це давало змогу «лісовим братам» стріляти точними й довгими кулеметними чергами, коли хтось наважиться підійти до табору. Були там також і дрібнокаліберні міномети, з яких можна було завжди обстріляти місця, придатні для початку штурму. Спостерігаючи поглядом професійного військового за пекельним боєм, Вронський був змушений визнати: «лісові брати» добре підготувалися, дуже добре. Від них йому і його людям можна було б навіть навчитися кільком трюкам. Якщо вони, звісно, виживуть. А шанси на це у росіян були невисокими, оскільки все обернулося проти них.
Втішна думка, що отриманий досвід можна буде використати в майбутньому, остаточно полишила Вронського, коли над його головою вибухнуло кілька мін, випущених із міномета повстанців. У повітря злетіли тріски та зламані гілки. Наступної миті до вибухів додався суцільний шквальний вогонь із кулемета, й на росіян смертельним дощем посипалися кулі з високоякісної сталі, вкриті мідною оболонкою. Кулі заполонили весь простір навколо. Диявольська симфонія вибухів над головою оглушила майора. На якийсь час він навіть втратив здатність думати. Якби в цей час стояв випроставшись чи хоча б на колінах, то вже був би мертвий.
«Дідько», — промовив він подумки, якомога щільніше притискаючи своє тіло до глинястого ґрунту. Вони припускали, що в цьому місці може бути засідка, і тому ще до нашого приходу спрямували сюди свої міномети. Тепер вже не може бути жодних сумнівів: ці хлопці справжні професіонали. Вони відшліфували свій план оборони до дійсно ідеального стану.
Вронський зрозумів: якщо він негайно не забереться звідси, йому настане кінець. Цей удар у відповідь був чітко спланованим. А це означало, що наступний етап — відступ — теж буде добре спланованим і відпрацьованим. Незабаром на «універсальному кулеметі» закінчаться патрони або ж він перегріється. Далі розпочнеться фаза втечі. Але Вронський не міг навіть поворухнутись, доки тривав цей шквальний вогонь.