Діллон відкинулась у кріслі. Уявивши політичні насліди цього всього, вона усміхнулась.
— Якщо над президентом так сміялись після того, що з ним зробили латиші, то наскільки більше буде насмішок у разі успіху цього плану...
Потім її обличчя знову стало серйозним.
— А скільки там стартових майданчиків? Скільки ракет? І які сили нам потрібно мати, щоб їх захопити?
Мак-Кенн був готовий до таких запитань.
— Ми вважаємо, що росіяни мають близько 100 ракет «Іскандер» із ядерними боєголовками. Наступний слайд, будь ласка. — На екрані з’явилось якісне зображення Калінінграда. — Ось вони, мобільні пускові установки. Вони зосереджені на трьох захищених стартових майданчиках. — Мак-Кенн вказав своєю лазерною указкою на екран. — У Правдинську, Южному та Озерську. Установки контролюються з командного пункту в Правдинську. Це ось тут, у центрі. Тепер щодо кількості наших людей. Ми плануємо висадити підрозділ спеціальних операцій, бійці якого володіють знаннями, необхідними для керування ракетами за допомогою електронного пульту управління. Водночас вони зіграють роль першопрохідців для наших основних ударних військових сил. На кожному стартовому майданчику їх будуть супроводжувати десантно-штурмові сили, що допоможуть нашим спецпризначенцям прорватися крізь охорону і захопити ракети.
— Як ви зупините контратаку росіян? — запитала президент.
— Спочатку її відіб’ють наші військові безпосередньо на місці. А для підготовки серйозної контратаки росіянам знадобиться час. Саме тоді ми почнемо погрожувати їм їхніми ж ракетами. Але на випадок, коли стане зрозуміло, що росіяни почнуть вести себе неадекватно, ми триматимемо напоготові три дивізії об’єднаного корпусу швидкого реагування, здатні в будь-який момент штурмувати Калінінград, щоб забезпечити надійну охорону захоплених нами пускових майданчиків. А далі події мають розгортатися так... Після того як ми заволодіємо ракетами і запустимо коди, у гру вступите ви, політики, і скажете росіянам, щоб, по-перше, вони відступили і, по-друге, вийшли із країн Балтії, якщо бажають отримати назад Калінінград і ракети. І ми вважаємо, що у них не залишиться іншого вибору, як підкоритися.
— Логічно, — промовила пані Діллон.
— Але для реалізації цього плану нам бракує одного компонента.
— Якого саме?
— Ми мусимо розірвати зв’язок між центральним командуванням і безпосередніми силами в Калінінграді, причому це стосується як ядерних сил, так і звичайних військових. Нам це потрібно зробити із двох причин. По-перше, ми мусимо вивести з ладу, можливо, найнадійнішу в світі інтегровану систему протиповітряної оборони. По-друге, маємо переконатися, що росіяни не встигнуть застосувати свої «Іскандери» проти нас під час штурму. У Кремлі чітко дали зрозуміти, що в разі виникнення будь-якої загрози прибалтійським державам чи території Росії вони без вагань застосують ядерну зброю. Як я вже говорив, Калінінград, безсумнівно, є територію Росії. Також не забувайте: росіяни не приховують, що і країни Балтії вважають своєю територією. Успіх можливий лише в разі блискавично швидкого штурму. Інакше ракети можуть злетіти.
Діллон нахмурилась.
— Тож існує ймовірність, що вони нанесуть ядерний удар по 6-му флоту, 2-й експедиційній дивізії морської піхоти США у морі та збірній дивізії об’єднаного корпусу швидкого реагування НАТО на північному сході Польщі? Це, безперечно станеться, якщо вони будуть переконані, що ми маємо намір вторгнутися в Естонію та Литву.
— Все правильно, мем, — відповів Мак-Кенн. — Ось чому я сказав, що вкрай важливо перервати всі можливі канали зв’язку із російським ядерним арсеналом, коли йшлося про системи «Сигнал А», «В’юга» та «Периметр».
— Зрозуміло. Вивести з ладу системи управління, захопити командні пости та стартові майданчики для запуску ракет, повернути ці ракети назад проти росіян, а потім провести переговори. І ці переговори, ясна річ, мають пройти з позиції сили, — підсумувала Діллон.
Мак-Кенн підтвердив сказане.
— Мем, усе так. Все, що вам залишиться зробити, — це запропонувати президенту Росії звільнити від власних військ країни Балтії, і тоді він отримає назад Калінінград та свої ракети... без ядерних боєголовок. Така моя пропозиція, але, звісно, останнє слово за вами. Водночас у нашому розпорядженні є 2-а експедиційна дивізія морської піхоти США та об’єднаний корпус швидкого реагування із трьома дивізіями, які готові в будь-який момент захопити країни Балтії, якщо росіяни продемонструють відверте небажання залишати цю територію.
Мак-Кенн зупинився.
— Але ми все ще розробляємо кібероперацію проти ядерних каналів зв’язку Росії.
— Командування морської піхоти щось відповіло з приводу вашого плану? — запитала президент.
— Ще ні, мем... Але у нас є інформація, що англійці можуть знати відповідь. До речі, їхня команда нещодавно працювала в Калінінграді й передавала нам останні розвіддані щодо цих ракетних установок. Вони настільки добре впорались зі своєю роботою, що ми вирішили тримати «лісових братів» і наших спецпризначенців подалі від Калінінграда. Все в рамках фальшивого плану.
Ведмідь помітив, що президент заплуталася. Та Мак-Кенн продовжив пояснення.
— Якщо ми зараз відправимо підрозділ сил спеціального призначення у Калінінград і якщо його там помітять, не кажучи вже про те, що бійці можуть потрапити у полон, то росіяни, звісно ж, відчують дуже підозрілий «запах» і почнуть зміцнювати оборону Калінінграда. І це означатиме кінець нашої гри. Тож наразі жодних спеціальних операцій не проводиться і в майбутньому вони не плануються, принаймні, поки в цьому не виникне істотна потреба. І жодних військ НАТО на кордоні з Калінінградською областю теж розміщено не буде. ЦРУ передало нам інформацію від своїх джерел у Росії: там переконані, що ми не посміємо зазіхнути на їхню територію. Саме тому вони продовжують сміливо зменшувати чисельність військових у Калінінграді заради підкріплення своїх сил у країнах Балтії, щоб нарешті перемогти повстанців. Але наш план спрацює тільки в тому випадку, якщо цей англійський хлопець дійсно передає якісні розвіддані. Якщо він як командир групи зможе виконати свою роботу і якщо ми справді зможемо висадити в Калінінграді наших хлопців, а вони захоплять ракети без жодного пострілу, тоді, звісно... мем, тоді успіх забезпечено!
— Мені подобається той британський солдат, генерале. Розкажіть мені більше про нього. Як його звати?
16:00, вівторок, 6 липня 2017 року Приміщення Ради Північноатлантичного альянсу, штаб-квартира НАТО, Брюссель
— І на завершення: процес мобілізації сил для цієї операції проходить доволі успішно, і я хочу подякувати всім країнам за співпрацю між стратегічною штаб-квартирою НАТО та начальниками ваших генеральних штабів і міністрами оборони. Пане Генеральний секретарю, на цьому я закінчую свою доповідь.
Із цими словами генерал Девід Мак-Кінлі закрив папку з паперами й сів. Потреби у військових силах, необхідних для операції згідно з офіційним списком НАТО, правду кажучи, не були задоволені. Зокрема, на превеликий жаль, його власна батьківщина сама збирала необхідні війська з великими труднощами. Про що б не йшлося — чи то про брак військово-морських конвоїв і особового складу, чи про залежність армії від призову резервістів для комплектування життєво важливих частин, у будь-якому разі обороноздатність Великої Британії виявлялася лише блідою тінню того, чим була колись. У кількох принципових питаннях допомогли американці, тож генерал зміг повідомити Раді, що, на його професійний погляд, британський контингент зможе виконати свою частину роботи.