Також я використовував інтерв’ю з адвокатами, психіатрами, громадськими захисниками, детективами й друзями Біллі. Загалом з усіма, хто тільки з’являвся в його житті протягом останніх дванадцяти років. Усе це я спробував зібрати в одне ціле. Можливо, ви помітите, що дещо я згадував у «Таємничій історії Біллі Міллігана» — і у цій книжці я користуюся нагодою розкрити все детально.
Якщо наступні дванадцять років життя Біллі здаватимуться вам химерними американськими гірками, сповненими неймовірних пригод, то лише тому, що так він їх і прожив.
Частина 1
Божевілля
Розділ 1
Залишити сцену
(1)
Поліцейський фургон, який віз Біллі Міллігана до Ліми, проїхав крізь ворота, що впиралися в небо міцним колючим дротом, повз озброєну охорону й нарешті спинився біля приймального відділення.
Двоє поліцейських витягли ув’язненого пацієнта з фургона та повели вглиб старої будівлі із сірими коридорами, високою стелею і велетенськими вікнами до чотирьох метрів заввишки. Вони тримали його за заковані у кайданки зап’ястя і грубо штовхали вперед. Їхні підбори гучно цокотіли об блискучий лінолеум. Вони прямували в кінець коридору, до кабінету з табличкою «Приймальне відділення № 22». Усередині стояли два столи — один навпроти іншого. Здоровенна руда жінка з ластовинням на щоках чекала, поки один з поліцейських розстібне кайданки.
— Документи, — гаркнула вона.
Інший поліцейський простяг їй теку.
денні не міг зрозуміти, де він опинився й чому. Руки оніміли, зап’ястя боліли — раптом він усвідомив, що руки сковані в нього за спиною і просто зараз хтось знімає кайданки.
— Містере Мілліган, — мовила до нього жінка, не дивлячись в очі, — будь ласка, вийдіть на сцену.
По спині пробігли мурахи. Звідки вона знає про сцену? Це що, записано в його медичних документах?
Поліцейський праворуч схопив його за досі сковані руки й волосся і посунув на три кроки ліворуч.
— Хитрий він, цей волоцюга, — буркнув чоловік. — У фургоні виліз із клятих кайданок.
Тут денні зрозумів, чому охоронці сердяться й чому так туго стягнуті кайданки. Мабуть, томмі виходив на сцену під час поїздки й скинув кайданки. Руда дама наморщила ніс, наче запахло дохлим скунсом.
— Містере Мілліган, — знов сказала вона, вказуючи на підлогу, — якщо не хочете мати проблем, робіть, що вам кажуть.
денні опустив очі за її пальцем і побачив червоне коло. Виходить, вона мала на увазі не їхню «сцену свідомості», як називав це артур, а лише червону мітку на брудній підлозі.
— Дістати все з кишень! — наказала жінка.
денні вивернув кишені, показуючи, що там порожньо.
— У оглядову, розумнику! Роздягайся! — наказав один з охоронців.
денні увійшов у вказану кімнату і стягнув сорочку через голову.
— Руки вгору! Відкрити рот! Волосся назад за вуха! Повернися й поклади руки на стіну! — гримів охоронець, що увійшов слідом.
Виконуючи по черзі його команди, денні думав, чи збирається охоронець його мацати. Е ні, він не дозволить чоловікові себе торкатися — він утече зі сцени й дозволить рейджену з ним розбиратися.
— Покажи стопи. А тепер нагинайся та розсувай сідниці. Вочевидь, цьому чоловікові подобається його робота?
Чоловік перевірив одяг Біллі, жбурнув його в корзину й видав замість нього сині штани та сорочку.
— У душ, придурок!
Ноги денні сковзалися на слизькій підлозі. Відчиняючи важкі залізні клепані двері, він ударився пальцем на нозі. За дверима зі стіни напроти стирчала іржава труба, з якої текла вода. Він став під воду й миттю відскочив — вона була крижаною. За мить кран автоматично зачинився і всередину увійшов чоловік у білому одязі та гумових рукавичках. У руках він тримав спрей проти вошей, яким почав бризкати денні, наче статую, яку треба пофарбувати. В очах запекло, від смороду він почав задихатися. Чоловік нарешті закінчив його дезінфікувати, жбурнув на підлогу паперовий пакет, повернувся й вийшов — так само без жодного слова.
У пакеті були зубна паста, щітка, гребінець і склянка для аналізу сечі. денні витерся, натягнув на себе синій одяг, міцно взяв пакет і попрямував за наглядачем коридором крізь безліч решіток у крихітну кімнату. Тут він заплющив очі й залишив сцену…