Розділ 79
Мері прийшла до мене в готель на сніданок, ми зустрілися в напівпорожньому ресторані. За столом ми розмовляли спокійніше, ніж попереднього вечора за обідом. Перше хвилювання в неї вже минуло, й я знову помітив під очима ті фіолетові кола, мов тіні на снігу. Цього ранку самі очі в неї потемнішали, наче застелені хмарами. На носі виявилися цяточки ластовиння, яких я не помітив раніше — малесенькі, зовсім не такі, як у Кейт.
— Вам погано спалося сьогодні? — запитав я, ризикуючи викликати суворий блиск в її очах.
— Погано, — зізналася вона. — Я все думала, що надто багато розповіла вам про Роберта, суто особистого, а ви сидите в своєму номері й міркуєте над цим.
— А чому ви вирішили, що я міркував над цим? — Передав їй тарілку з грінками.
— Я б на вашому місці саме так і робила, — сказала вона просто.
— Що ж, так і є. Я весь час це обмірковую. То ж чудово, що ви дозволили мені дізнатися про нього так багато: ви, як ніхто, зробили все, щоб я мав змогу допомогти Роберту. — На хвилину замовк, зважуючи подальші свої слова, а вона чекала, і грінки її тим часом остигали. — І я, здається, розумію, чому ви так довго чекали на нього, коли він був далеко від вас.
— Коли він був недосяжний, — виправила вона мене.
— А також — чому ви його кохаєте.
— Не кохаю, а кохала.
На такий результат я навіть не сподівався, тому зосередився на своєму «Бенедикті»,[130] щоб не зустрічатися з нею поглядом. Сніданок ми закінчили мовчки, але те мовчання було приємним.
У музеї «Метрополітен» вона довго роздивлялася «Портрет Беатриси де Клерваль. 1879» — картину, яку вперше побачила в книзі, що Роберт залишив на її канапі.
— А знаєте, я гадаю, що Роберт повертався сюди й розшукав її знову, — сказала Мері.
Я дивився на її профіль, ясно згадуючи, що ми вже вдруге відвідуємо музеї разом.
— Насправді?
— Я писала вам, що в той час, коли ми жили з ним, він принаймні одного разу їздив до Нью-Йорка, а повернувся дуже схвильований.
— Мері, а хочете побачитися з Робертом? Коли повернемося до Вашингтона, я можу це влаштувати. Якщо хочете, в понеділок. — Узагалі я збирався сказати це пізніше.
— Тобто ви бажаєте, щоб я сама розпитала його й у такий спосіб здобула ще більше інформації для вас? — Вона стояла прямо, напружено, вглядаючись в обличчя Беатриси й не дивлячись на мене.
Це прозвучало несподівано й образливо.
— Ні-ні, про це я не став би вас просити. Ви вже допомогли мені подивитися на Роберта під цілком іншим кутом зору, ніж раніше. Просто я не хочу перешкоджати вашій зустрічі, якщо вам потрібно з ним побачитися.
Мері обернулася до мене. Підійшла ближче, наче шукала прихистку, раптом вклала руку в мою; зі стіни на нас дивилась Беатриса де Клерваль.
— Ні, зустрічатися з ним я не хочу. Спасибі.
Відібрала руку й пішла далі залою, роздивляючись балерин Дега й оголених натурниць, що витиралися великими рушниками. За кілька хвилин повернулася до мене.
— Ходімо?
На вулиці яскраво світило сонце, було тепло, але не спекотно. У вуличному кіоску я купив нам обом по хотдогу з гірчицею. («А звідки ви знаєте, що я не вегетаріанка?» — запитала Мері, немов ми не обідали разом уже двічі.) Ми зайшли до Центрального парку, влаштувалися на лаві, поїли, обтерли руки паперовими серветками. Несподівано Мері витерла гірчицю не тільки зі своїх рук, але з моїх теж; мені спало на думку, що з неї вийшла б чудова мати — цього, зрозуміло, я говорити їй не став. Натомість розставив пальці.
— Наскільки старішою видається моя рука в порівнянні з вашою, правда?
— Чом би й ні? Вона ж і є старіша за мою. На двадцять років, якщо ви народилися у 1947-му.
— Не буду цікавитися, звідки вам це відомо.
— Елементарно, Ватсоне!
Я сидів і дивився на неї. На обличчя й білу блузку з короткими рукавами, на ніжну шкіру шиї лягали тіні від дубів і беріз.
— Яка ви красива!
— Будь ласка, не кажіть цього, — вона потупила очі.
— Це просто комплімент, з поштивості. Ви схожі на картину.
— Які дурниці! — Мері зібгала серветки й влучно поцілила їх в урну неподалік лави. — Жодній жінці не хочеться бути схожою на картину. — Вона знов обернулася до мене, наші очі зустрілися, а у вухах лунали дивні слова, щойно нами сказані. Вона першою відвела погляд.
130
Страва, популярна в нью-йоркських ресторанах з кінця XIX ст.: підсмажена англійська булочка зі скибочкою канадського бекону та яйцем-пашот, залитим голландським соусом.