Помітив, що Мері теж блукає десь думками, хоча вона продовжувала розповідати мені про героїв роману — людей, що мешкають у човнах; іще я помітив, що лише одна пара обідає неподалік нас, а троє дітлахів дражнять папугу — малинового ару, який сидить на жердинці за декілька кроків. Заходили, ховаючись від вітру, інші туристи; чоловік у візку, який штовхала молода жінка, нахиляючись і щось промовляючи йому на вухо, сім’я — волосся у всіх мокре — розглядає неглибокі фонтанчики з бірюзи та набридливого птаха.
Спостерігаючи за всім, що коїться навкруги, я відчув певне роздвоєння: половина мене зосередила свою увагу на Мері: світлих волосинках на її руках (що нижче, то світліше, майже не роздивитися), на її щоку в світлі свічки, — а інша була зачарована новизною місця, його запахами й лункими залами, людьми, які проходили поблизу, прямуючи… куди? До яких утіх? Мені нечасто доводилося бувати в місцях, створених спеціально для насолоди. Мої батьки не заохочували цього, бачили мало користі в тому, щоб витрачати на таке гроші, а коли я зробився дорослим, то життя зосередилося головним чином на професійних справах; лише інколи я дозволяв собі подорож заради загальної освіти або вилазку задля малювання. В Акапулько ж усе було зовсім інакше, починаючи з ніжного теплого вітру, розкішних краєвидів, солоного запаху моря й аромату пальм; але тут також не було ані стародавніх архітектурних споруд, ані заповідника, тобто чогось такого, що можна вивчати, пізнавати — це виправдало б мою присутність тут. Цей готель був призначений суто для відпочинку.
— Це все створено, щоб поклонятися океану, правда ж? — почув я голос Мері й збагнув, що вона перервала свою розповідь про роман, щоб закінчити мою власну думку. Мені забило подих, я не міг вимовити ні слова. Це просто випадковість, що наші думки збіглися, але мені хотілося перехилитися через стіл і поцілувати її, мало не заплакати — а через що, власне? Через тих людей, яких я знав колись, яких не було вже серед живих і хто ніколи не бував тут, або ж через усіх, хто в ту мить не був мною, моїм щасливим єством з усім тим, на що, здається, я міг сподіватися в найближчому майбутньому?
Я кивнув, гадаючи, що це буде сприйняте як розважлива згода, потім ми їли в мовчанні. На кілька хвилин моєю увагою заволоділи смаки гуави, сальси[136] й ніжної риби, але я не припиняв дивитися на Мері й не заважав їй дивитися на мене. Я бачив себе так, немов за стійкою бару було дзеркало, трохи збоку: широкі плечі дещо сутуляться, густе волосся почало сивіти, складки від крил носа до кутків рота видаються в напівтемряві глибшими, тулуб нижче серветки — стрункий, наскільки мені вдавалося тримати форму. У цьому тілі я багато років жив задоволено, невибагливо, вимагаючи лише, щоб воно носило мене до роботи й назад, а кілька разів на тиждень займалося фізичними вправами. Я його одягав, мив, годував, змушував ковтати вітаміни. За годину-другу я віддам його до рук Мері, якщо тільки вона не передумає.
Варто було про це подумати, як я аж здригнувся — перш за все від задоволення: її пальці на моїй шиї, у мене між ніг, мої руки на її грудях, які досі були мені знайомі лише з того, як вони випиналися під блузкою. Потім здригнувся від сорому: мої роки при світлі бра над ліжком, моє довге утримання від кохання, можливе раптове фіаско, її розчарування. Мусив прогнати з уяви думки про Кейт, як і думку про Роберта, який лежав на них обох — Кейт і Мері. Що я роблю тут — разом з його другою жінкою? Але тепер я дивився на Мері по-іншому й бачив її саму. Як міг не бути з нею в цьому чарівному місці?
— Господи Боже! — вимовив я вголос.
Мері від несподіванки застигла, не донісши виделку до рота, поглянула на мене; волосся спадало їй на одне плече.
— Не звертай уваги, — кинув я. Вона випила води — спокійно, без зайвих запитань. Я подумки подякував, що вона не належить до тих жінок, які тільки й роблять, що весь час запитують: «Про що це ти замислився?» Тут спало на думку, що мені непогано платять саме за те, що я протягом кожного дня ставлю пацієнтам якраз це запитання, й мимоволі посміхнувся. Вона спостерігала за мною з відвертою цікавістю, але ні про що не питала. Я з любов’ю подумав, що вона така людина, яка й не бажає дізнатися про все. Навколо неї складалася її власна атмосфера — ореол чудової соромливості.