Найгірше, що та жінка, хто б вона не була — то не я. І в неї, напевно, була дитина з кучерявим чорним волоссям, як в Інгрид. Робертове волосся — успадковане? То була безглузда думка, нічим не обґрунтована. Я так збентежилася, що не здатна була міркувати логічно. Врешті-решт, адже в тієї жінки волосся теж чорняве й кучеряве, майже таке, як і в Роберта. Тут мені спала на думку навіть гірша можливість: а що, як Роберт хоче бути цією жінкою? Можливо, це портрет його самого в образі жінки, якою він себе уявляє? Що я насправді знаю про свого чоловіка? Але цю гіпотезу я відкинула наступної ж миті, тому що Роберт завжди був таким незаперечно мужнім. Не знаю, що бентежило мене більше: та несамовита робота, яка заповнювала мало не кожний квадратний сантиметр простору, що оточував мене з усіх боків, чи той факт, що Роберт ніколи з власної волі не говорив зі мною про жінку, яка володіла всіма його думками.
Я підвелася й нашвидкуруч обшукала приміщення, руки в мене трусилися, коли я перегортала ковдри на канапі, де Роберт, здається, спав тепер нечасто. Що я сподівалася знайти? Жодна інша жінка не спала з ним, принаймні, в моєму домі. Не випало жодного любовного листа, тільки наручний годинник, який Роберт довго розшукував. Я пробіглася речами, що були навалені на столі, паперами — деякі виявились етюдами до портретів і рамок, що я їх бачила навколо себе. Знайшла таки ключі на кільці з мідними монетами, яке я подарувала йому за декілька років до того. Поклала їх у кишеню джинсів.
Біля канапи розповзлися лавиною кілька стосів бібліотечних книг, здебільшого великі альбоми з образотворчого мистецтва. Він завжди приносив з коледжу книги й фотографії — принаймні, це не викликало в мене подиву. Втім, зараз їх було так багато, і майже всі присвячені історії французького імпресіонізму; ніколи не знала, що він знаходить це таким принадним, хіба що у Нью-Йорку захоплювався творчістю Дега. А тут були книги про великих представників цього напрямку та їхніх попередників: Мане, Будена, Курбе, Коро. Деякі книжки виписані з університетів, розташованих далеко звідси. Були також книги з історії Парижа, описи узбережжя Нормандії, описи саду Моне в Жіверні, енциклопедії жіночого вбрання дев’ятнадцятого століття, книги про Паризьку Комуну, про імператора Луї-Наполеона, про паризьку Оперу, про забудову Парижа за планом барона Османа, про замки й полювання у Франції, про жіночі віяла й букети в історії живопису. Чому ж Роберт ніколи не обговорював ці свої інтереси зі мною? Коли саме ці книги опинилися в нашому домі? Невже він читав їх усі лише для того, щоб розписати горище? Наскільки мені було відомо, історією Роберт раніше не дуже цікавився, читав тільки каталоги мистецьких виставок та час від часу детективні романи.
Я сиділа, тримаючи в руках біографію Мері Кассат.[64] Напевно, все це якимось чином потрібно для його виставки, для натхнення, можливо, й для нової серії, про яку він не потурбувався розповісти мені. Чи то я була надто заклопотана дитиною й не поцікавилася? А може, нова серія так тісно переплелася з його почуттями до цієї моделі, про яку він ніколи не розповідав, що не зміг примусити себе обговорювати це зі мною? Я знов окинула очима все горище, побачила ту велетенську хвилю зображень, немов уламки дзеркала, яке тримали перед вражаючою жінкою. Він ретельно одягав її у вбрання по моді, взятої з тих книжок: черевик, рукавичка, плісирована білизна. Але для нього вона була справжньою жінкою, живою часткою його власного життя. Я почула плач Інгрид і збагнула, що всього кілька хвилин промайнуло з тієї миті, коли я піднялася сходами на горище — коротким шляхом до страхітливих видінь.
Ми з Інгрид приїхали в місто, і я штовхала її візок, проходячи між пенсіонерами, туристами, людьми, що вийшли з роботи на обідню перерву. В бібліотеці я взяла для неї «Там, де страховиська живуть»,[65] аби мати задоволення читати вголос — кожного разу, коли я бачу цю обкладинку, знов відчуваю себе дитиною. Взяла ще біографію Ван Гога, що була виставлена на вітрині. Час уже був мені продовжувати свою освіту, а про Ван Гога я не знала нічого, крім розповсюджених байок. В одній крамниці купила собі літню сукню. Принаймні, вона була недорогою: фіалки на бавовні кремового кольору — старомодна, так несхожа на мої звичайні джинси й одноколірні футболки. Подумала попросити Роберта написати мене в цьому платті на нашому ґанку або на луці за будинками, що належали коледжу, а тоді змусила себе не згадувати те чорняве дівча на стіні горища.
64
Кассат, Мері Стівенсон (1844–1926) — видатна американська художниця-імпресіоністка. Більшу частину життя провела у Франції, приятелювала з Е. Дега.
65
Відома дитяча книжка (1963) американського письменника й художника Моріса Сендака (нар. 1928). У 2009 р. вийшла її екранізація.