У неї немає жодних доказів, буцімто її чоловік взагалі відвідує такі заклади — цілком можливо, він там ніколи й не буває. І вона сама не розуміє, чому ці картини знову й знову викликають у неї певні ревнощі. Але вона відчуває від того деяке полегшення, неначе поділяє з кимось нелегкий тягар. Вона добре знає, що існує шляхетніша альтернатива тим крайнощам, які їй маряться — то ресторани, де чоловіки (здебільшого чоловіки) обідають серед дня, а то й вечеряють, і ведуть розмови всі разом. Інколи її чоловік повертається додому й проголошує, що вечеря йому не потрібна. Він чемно пояснює, що вже з’їв чудову poulet rdti[70] або canard a Vorange.[71] Існують також cafes chantants,[72] де чоловіки й жінки можуть посидіти цілком пристойно, й інші кафе, де він може посидіти на самоті з газетою «Фігаро» і вечірньою філіжанкою кави. А можливо, він дійсно працює допізна.
Удома він завжди уважний: приймає ванну й переодягається до вечері, якщо вони вечеряють разом. А якщо вона вже поїла, а він вечеряв десь у ресторані, то одягає домашній халат і сідає з трубкою біля каміна або читає їй газету. Інколи він з ніжністю й вишуканістю цілує її в шию, коли вона сидить, схилившись над роботою: плете мереживо або гаптує платтячка для новонародженої сестриної дитини. Він вивозить її послухати оперу до нового сяючого Пале-Ґарньє,[73] а час від часу й до більш затишних місць — послухати оркестр і випити шампанського, а то й на бал у самому центрі міста; тоді вона одягає нову сукню з бірюзового шовку або рожевого атласу. Чоловік же тримається так, що не залишається будь-яких сумнівів: він пишається тим, що поряд з ним — вона.
А більше за все він заохочує її малювати, схвально киваючи, коли вона йде навіть на вельми незвичайні експерименти з кольором, світлом, грубими мазками в стилі, який вона бачила, відвідуючи разом із чоловіком найбільш радикальні новітні виставки. Зрозуміло, він нізащо не назве її радикалом. Він завжди стверджує, що вона просто художник і повинна писати так, як сама вважає за краще. Вона йому пояснює, що живопис, на її думку, повинен відображати життя й природу, що її зворушують новітні пейзажі, сповнені світла. Він погоджується, але додає обережно, що не хотів би, щоб вона знала про життя надто багато — природа надає чудові сюжети, а життя куди жорстокіше, ніж вона може собі уявити. На його думку, для неї добре, коли можна зайнятися вдома чимось таким, що її задовольняє. Він і сам закоханий у мистецтво. Він бачить її талант і бажає, щоб вона була щасливою. Він знайомий з чарівним подружжям Морізо. Зустрічався і з Мане, й завжди зауважує, що той — добрий сім’янин, що б там не казали про Едуара і його аморальні експерименти (він малює жінок легкої поведінки); через те він, можливо, надто сучасний, а це ганьба, беручи до уваги його безсумнівний талант.
Ів дійсно водить її до багатьох галерей. Щороку вони, так само, як і мало не мільйон інших любителів мистецтва, відвідують Салон, слухають плітки про улюблені полотна й про ті, до яких критики ставляться з презирством. Часом вони прогулюються залами Дувра, де студенти старанно копіюють живопис і скульптури, а іноді можна побачити навіть жінок без супроводу (напевно, американок). Їй важко в присутності чоловіка захоплюватися оголеними жінками на полотнах, а тим більше оголеними постатями міфологічних героїв. Вона розуміє, що сама ніколи не малюватиме оголених натурщиць. Навчалася живопису в приватній студії художника-академіста, копіюючи гіпсові зліпки у присутності своєї матері — до того, як вийшла заміж. Принаймні, вона працювала наполегливо.
Іноді вона розмірковує, чи зрозуміє її Ів, якщо вона вирішить подати одну зі своїх картин до Салону. Він жодного разу не сказав нічого зневажливого про ті нечисленні картини, виставлені в Салоні, які належали пензлю жінок. До того ж, він незмінно схвалює все, що зображує на полотні вона сама. Так само він ніколи не скаржиться на хатнє господарство, яке вона веде так чудово — хіба що один раз на рік зауважить ввічливо: йому хотілося б, щоб певну страву вона готувала не так часто, або він вважає, що на столі в передпокої вона могла б розставити речі по-іншому. В темряві спальні вони час від часу пізнають одне одного зовсім інакше — з любов’ю, ніжністю, навіть з палкою пристрастю, яку вона плекає в серці, хоча й не насмілюється згадувати вдень. Лише мріє: ось одного ранку прокинеться й збагне, що останнім часом їй не було потреби в тих акуратно згорнених чистих серветках, які вона вкладає під нижню білизну, в тих пляшках з гарячою водою, у бокалі хересу, який допомагає їй позбавитися щомісячних нападів болю.
73
Паризький оперний театр, побудований 1875 р. за проектом архітектора Шарля Ґарньє. Відомий як паризька Опера; назва Пале-Ґарньє офіційно вживається лише з 1989 р.