— Коли мій брат повернувся?
— Щойно.
— Де вбивця?
— Утік.
Мушу зізнатися, що я опустив очі додолу, коли говорив про це. Віннету також опустив очі додолу. А я би так хотів зазирнути йому в душу в ту мить. Аж після тривалої паузи він запитав:
— Мій брат втратив слід?
— Ні. Ми тримаємося сліду. Убивця прийде сюди.
— Нехай Убивча Рука розповість!
Він сів на камінь, я зробив те саме і детально описав йому все, що трапилося. Він мовчки вислухав мою розповідь аж до кінця, потім помовчав і запитав:
— Тож мій брат точно не знає, чи кулі з його револьвера влучили в убивцю?
— Ні. Але мені здається, що я не поранив його.
Він кивнув і потиснув мені руку.
— Нехай мій брат пробачить мені моє попереднє питання про те, чи Вбивча Рука не втратив сліду! Мій брат зробив усе можливе. Сем Гоукенс пошкодує, що був таким необережним. Але незабаром ми визволимо його. Віннету згоден зі своїм братом: кайова прийдуть, але вони знайдуть нас не такими, як сподіваються. Завтра поховають Інчу Чуну і Ншо-чі, мій брат буде при цьому?
— Мені було би дуже боляче, якби Віннету не дозволив мені цього.
— Я не лише дозволяю, але й прошу про це. Твоя присутність, можливо, врятує життя кільком блідолицим. Закон кровної помсти вимагає від мене смерті багатьох білих людей. Але твоє око — як сонце, чиє тепло примушує розтопитися твердий лід і перетворює його на воду. Ти знаєш, кого я втратив. Тепер будь мені водночас і батьком, і сестрою. Я прошу тебе про це, Чарлі!
У нього виступили сльози на очі. Він соромився цього і нікому іншому не дав би побачити себе в такому стані. А потім відійшов від мене і зник у хижі. Того дня він уперше назвав мене на ім’я, а опісля завжди так і кликав мене — Чарлі[42].
Тепер було б доречно розповісти про поховання, яке провели з усіма найбільшими індіанськими урочистостями. Церемонія варта детального опису, але коли я згадую про це, то мені й нині так боляче, ніби це було вчора. Тому я дозволю собі випустити якісь моменти.
Тіло Інчу Чуни було прив’язане до його коня, довкола якого насипали землю, аж поки тварина не втратила здатність рухатися. Після цього їй вистрелили в голову. Далі земляний насип зробили ще вищим, аж поки земля не накрила й вершника, а наприкінці на могилу поклали кілька шарів каменю. Мерцеві залишили його ліки і зброю, а Віннету залишив собі лише його срібну табакерку.
На моє прохання, Ншо-чі поховали інакше. Я не хотів, аби її тіло просто засипали землею. Ми посадили її спиною до дерева і збудували довкола тіла високу піраміду з каменю: цю піраміду увінчувала верхівка дерева.
Згодом ми з Віннету не раз бували на горі Наґґет, аби провідати могили, і щоразу знаходили їх цілими та неушкодженими.
На горі Наґґет
Під час похорону Віннету ще мав право виказувати свою скорботу за батьком і сестрою. Але згодом він мусив тримати її глибоко в серці. Цього вимагали від нього індіанські звичаї, а також теперішня ситуація, бо слід було готуватися до приходу кайова. Тепер він був уже не пригнічений тяжкою втратою син і брат, а вождь, який зі своїми воїнами готовий відбити напад ворога і схопити вбивцю, Сантера. Здається, план сформувався в нього раніше, бо відразу після поховання він наказав апачам готуватися в дорогу і привести коней із долини.
— Чому мій брат віддає такий наказ? — запитав я. — Тут важкий підйом, і вивести коней аж сюди забере багато зусиль.
— Я знаю, — погодився він. — Але так треба, цим маневром я хочу перехитрити кайова. Вони взяли до себе вбивцю, тож змушені будуть померти — усі!
Його обличчя, коли він вимовляв ці слова, набуло загрозливого і рішучого вигляду. Якщо він виконає задумане, то це означатиме кінець кайова. Я ж думав про цю справу інакше. Хоч кайова і вороги нам, але ж вони не були винні у смерті Інчу Чуни і його доньки. Та чи мав я право переконувати Віннету? Цим я міг запросто викликати його гнів і на себе. Але якраз була зручна нагода для такого прохання, бо ми залишилися на галявині сам на сам: апачі миттю послухалися його наказу і пішли геть, а Стоун і Паркер пішли з ними. Тож ніхто не міг би почути, якби він дав мені у гніві таку відповідь, яка у присутності інших образила б мене. Я розповів Віннету про свою думку з цього приводу, але, на мій подив, реакції, якої побоювався, не було. Хоча він і глянув на мене великими лютими очима, але відповів спокійно:
42
Пестливий варіант імені Чарльз, що є англійським відповідником німецького імені Карл. Отож, виглядає, що під прізвиськами «Ґрінгорн» і «Вбивча Рука» насправді ховається сам автор — Карл Май.