Я побачив, як до намету увійшли Ґібсон і Олерт. Їх зустріли ввічливо й запросили сісти, вони сіли. Ґібсон представився географом на ім’я Ґавіляно і сказав, що досліджує з товаришем місцевість, щоб скласти карту. Вони стали табором неподалік, але товариш захворів, і їм потрібна допомога. На щастя, вони зустріли золотошукача на ім’я Гартон і дізналися, що в ущелині є люди. Тому вони просять містера Ульманна подбати про хворого.
Не звертаючи уваги на правдоподібність Ґібсонової брехні, я вийшов зі своєї схованки. Побачивши мене, Ґібсон закам’янів і перелякано витріщився.
— А на що хворі індіанці, з якими ви змовилися напасти на табір, містере Ґібсоне? — запитав я. — Вільям Олерт не лише залишиться тут, а й поїде зі мною. Вас я також захоплю з собою.
Спершу Ґібсон розгубився, але швидко отямився.
— Негідник! — вигукнув він. — Я відучу тебе полювати на чесних людей!
— Мовчи! — перервав я його. — Тепер ти в мене в полоні!
— Ще ні! — відповів він. — Спершу ось тобі! — він схопив рушницю і хотів було вдарити мене прикладом, але я штовхнув його, і Ґібсон промахнувся, вдаривши по голові Олерта, і той відразу впав додолу. На шум прибігли озброєні робітники.
— Не стріляйте! — крикнув я, бо хотів узяти Ґібсона живим. Але було пізно: гримнув постріл, і Ґібсон із кулею в голові впав до моїх ніг.
Мабуть, постріл був умовним знаком, бо раптом почулося виття індіанців, які кинулися атакувати табір. Ульманн і робітники повискакували назовні, я чув їхні крики й постріли. А я нахилився до Олерта, який нерухомо лежав на землі. Притиснувши вухо до його грудей, я почув, що серце поета б’ється. Це мене втішило, тож тепер я міг долучитися до битви.
Залишивши непритомного Олерта, я вибіг з намету, але моя допомога вже не знадобилася. Несподівано «гарячий» прийом збентежив розбійників, і вони бігали серед куренів, шукаючи схованки. Хтось із нападників пробував протистояти, але вже було ясно, на чиєму боці перемога. Більшість розбійників лежали на землі, деякі ще намагалися втекти, а їх переслідували переможці. Подекуди нападники ще намагалися битися з людьми Ульманна, але теж без надії на перемогу. Сам Ульманн стояв біля намету і стріляв туди, де бачив мішені. Я порадив йому відправити групу людей під проводом Гартона до коней нападників, щоб забрати коней собі, а заодно і знайти тих, кому вдалося втекти з долини. Ульманн послухався моєї поради.
Не минуло і трьох хвилин від першого пострілу, як усе завершилося. Я не буду описувати, яким був табір золотошукачів у той момент. Серце кожного християнина розривається, коли бачить людські страждання. І тут уже не має значення, на чиєму ти боці — переможців чи переможених.
Групі під проводом Гартона без перешкод вдалося заволодіти кіньми нападників. Робітники залишилися біля коней на ніч, а Гартон повернувся до табору. Він ще й не підозрював, ким був єдиний загиблий цієї ночі з нашого боку. А до того ж, через непорозуміння, ще й застрелений дружньою рукою. Я взяв його під руку і відвів убік, де ми могли поговорити без сторонніх.
Гартон ридав, як дитина, не соромлячись сліз. Він просив мене ще і ще розповідати про брата, якого дуже любив і якому давно пробачив усі його гріхи. Потім ми стали біля тіла Вірної Смерті й до ранку читали поминальні молитви.
Найче, останній спадковий вождь племені апачі-чірікауа. Омаха, 1898 рік. Колекція Френка Райнгарта з Бостонської публічної бібліотеки.
Рано-вранці ми взяли сідло вестмена, усамітнилися в наметі й розпороли його по швах. Усередині лежав тонкий і непоказний гаманець, у якому ми знайшли цінні папери. Померлий залишив братові значну суму грошей на рахунках у банку, але, найголовніше, серед паперів ми виявили карту з планом родовища золота в Сонорі[65]. Тепер Фред Гартон знову став заможною людиною.
Які плани мав Ґібсон стосовно Вільяма Олерта, довідатися так і не вдалося. Навіть його сестра Феліса Перілльйо, до якої, імовірно, вони їхали, не знала про це нічого. При ньому були всі гроші, які він зняв із рахунків, ясна річ, окрім тих, які були витрачені на подорож.