Ми впізнали голос — найкращі місця під тентом займали бандити, яких ми напередодні зустріли в шинку. Той, із чиїм псом я розправився вчора і якого викинув у вікно Віннету, знову увійшов у роль ватажка і намагався принизити нас. Я кинув швидкий погляд на Вірну Смерть, але той незворушно пропустив образу повз вуха, тому й мені лишалося тільки вдати, ніби все сказане мене не стосується. Ми сіли навпроти розбійників, а сідла засунули під стільці.
Старий вмостився зручніше, дістав револьвер, зняв його з запобіжника і поклав поруч. Я повторив його рухи. Негідники збилися в купку і почали перешіптуватися, не наважуючись більше жартувати з нами. Їхні собаки, за винятком однієї, були з ними. Ватажок зграї кидав на нас косі ворожі погляди, він накульгував і не міг випростатися на весь зріст, мабуть, добряче вдарився, коли Віннету гримнув ним об землю. Обличчя бандита було вкрите свіжими шрамами від уламків скла.
Підійшов кондуктор (унтер-офіцер, який залишився на надстрокову службу) і запитав, куди ми збираємося пливти. Вірна Смерть сказав, що до Колумбуса[35], ми оплатили проїзд до цього порту, де в разі потреби можна було взяти квитки далі. Вірна Смерть вважав, що Ґібсон так і не доїхав до Остіна.
Пролунав другий сигнал про відплиття, коли з’явився ще один пасажир — Віннету. Він приїхав на чудовому вороному скакуні, осідлавши його по-індіанськи. Віннету змусив тварину піднятися по трапу і зістрибнув із сідла тільки на палубі, де під захопленими поглядами пасажирів провів коня на ніс пароплава, там була спеціальна загорожа для коней.
Не звертаючи ні на кого уваги, червоношкірий сів неподалік від свого коня. Наглядачі за рабами не зводили з нього очей, потім почали голосно кашляти, щоб привернути його увагу, але марно. Віннету сидів, спираючись на свою прикрашену сріблом гвинтівку, і вдавав, що нічого не чує.
Пролунав останній сигнал, пароплав постояв ще кілька хвилин, чекаючи пасажирів, які запізнилися, а потім ми відпливли від берега.
Баффало Білл Коді на рекламному фото з індіанцями пауні (праворуч від нього) та лакота (ліворуч). Стейтен-Айленд, 1886 рік. Фото з колекції Музею Баффало Білла в Денвері.
Спочатку здавалося, що подорож мине без пригод. Ми спокійно дісталися до Вортона, там на берег зійшла одна людина, зате сіло багато нових пасажирів. Вірна Смерть скористався зупинкою, щоб розпитати про Ґібсона, і дізнався, що описані ним люди в тій місцевості не з’являлися. Те саме розповіли в Колумбусі, а тому ми придбали квитки до Ла-Ґранж. Від Матаґорди до Колумбуса пароплав проходить відстань, яку пішки можна подолати тільки за п’ятдесят годин. Вже перевалило за полудень, коли ми прибули туди. За весь цей час Віннету тільки один раз покинув своє місце, щоб зачерпнути води, напоїти коня і дати йому корму.
Здавалося, бандити забули про свої порахунки з індіанцем. Вони розважалися тим, що раз у раз чіплялися до нових пасажирів і явно шукали сварки. Хвалилися тим, що ненавидять аболіціоністів[36], запитували у кожного думку з цього приводу й обсипали лайкою всіх, хто мав іншу думку. Вислови на зразок «проклятий республіканець», «родич смердючих негрів», «продажний янкі» та інші, ще гірші, сипалися з їхніх вуст без кінця. Зрештою, всі відвернулися від них, не бажаючи мати з ними нічого спільного, і, мабуть, саме це й було причиною того, що негідники не зачіпали нас. Вони не могли сподіватися підтримки від пасажирів. Однак якби вони знайшли на борту своїх однодумців, атмосфера на судні точно не була би така спокійна.
І ось в Колумбусі на берег зійшов добрий десяток спокійних пасажирів, а їхнє місце зайняли п’ятнадцять-двадцять п’яних негідників, чия зухвала поведінка не провіщала нічого доброго. Компанія бандюків зустріла їх радісними вигуками. Обидві зграї об’єдналися, і незабаром стало очевидно, що атмосфера на судні стає все більш вибухонебезпечною. Бандити штовхали всіх, хто опинявся на їхньому шляху, падали з розгону на чужі місця, не питаючи дозволу, намагалися всім своїм виглядом показати, хто там господар. Капітан дозволив їм шуміти скільки завгодно, вважаючи, що на них краще не звертати уваги. Він явно вирішив не втручатися, поки бешкетники не заважали йому вести пароплав, і залишив пасажирів самотужки захищати свої права. У його зовнішності не було жодної типової для янкі[37] риси. Статуру мав повнувату, що рідко буває в американців, а його доброзичлива посмішка на рум’яному обличчі скидалася радше на німецьку. Більшість бандитів пішли до ресторану. Звідти долинали гучні крики, дзвін битого посуду і пляшкового скла, а потім на палубу викотився негр-офіціант. Він видерся на капітанський місток і почав нарікати, що його відшмагали батогами й погрожують повісити на трубі пароплава.
36
Аболіціонíзм — громадський рух у США наприкінці XVIII — на початку XIX століття за скасування рабства.
37
Янкі — назва жителів США загалом. З часів Громадянської війни у США — прізвисько жителів північних штатів. Припускають, що слово походить з мови індіанців та означає «полохливі люди».