Тут обличчя капітана стало серйознішим. Він ретельно перевірив курс судна і попрямував до ресторану; коли він проходив повз нас, назустріч йому вибіг кондуктор.
— Капітане, — квапливо і тривожно заговорив він, — не можна більше спокійно дивитися на те, що роблять ці люди! Висадіть на берег індіанця, а то вони повісять його за те, що він вчора побив одного з них. Крім того, на борту ще й двоє білих. Не знаю, чим вони їм не догодили, але їх збираються лінчувати[38], бо вони стали свідками бійки з індіанцем, а ще вони нібито шпигують на користь Хуареса.
— Чорт! — вилаявся капітан. — Справа серйозна. Хто ці двоє білих?
І він уважно оглянув пасажирів.
— Це ми, — сказав я, наближаючись до капітана.
— Ви? — здивувався він, уважно дивлячись на мене. — Якщо ви шпигун Хуареса, то я готовий з’їсти на сніданок мою баржу. Я не дозволю їм зачепити вас. Я — німець, і ваша політика мене не обходить.
— Німець? То ми земляки!
— Ми негайно причалимо до берега, ви зійдете й уникнете небезпеки. А завтра сядете на наступний пароплав.
— Я не згоден. Я не можу чекати до завтра.
— Справді? Спробуємо щось придумати, зачекайте.
Він підійшов до Віннету і щось йому сказав. Апач із презирством негативно похитав головою і відвернувся від капітана. Той повернувся до нас і трохи зніяковіло оголосив:
— Так я і думав. Червоношкірі — впертий народ. Він теж відмовляється зійти на берег.
— Але тоді всі троє загинуть! — жахнувся кондуктор. — Бандити не на жарт розперезалися. Екіпаж із ними не впорається.
Капітан задумливо дивився в далечінь. На його похмурому обличчі раптом з’явилася усмішка, ніби йому спало на думку щось веселе.
— Зараз я з цими негідниками зіграю такий жарт, що вони надовго нас запам’ятають, — сказав він. — Але ви, джентльмени, повинні чітко виконувати мої інструкції й у жодному разі не застосовувати зброю. Сховайте ваші рушниці під стільці, туди, де лежать сідла, і не намагайтеся чинити опір, від цього ваше становище тільки погіршиться.
— Чорт! Ви думаєте, ми дозволимо так просто лінчувати себе? — буркнув Вірна Смерть.
— Ні. Але не встрявайте в бійку, а моя хитрість спрацює у потрібний момент. Ми охолодимо запал цих негідників ваннами. Покладіться в усьому на мене, зараз немає часу на докладні пояснення. А ось і вони!
І справді, бандити вийшли з ресторану. Капітан відвернувся від нас і віддав якийсь наказ кондукторові. Той побіг до стернового, біля якого стояли двоє матросів з екіпажу, а незабаром він, швидко жестикулюючи, розтлумачував щось іншим пасажирам. Що він робив далі, я вже не міг побачити, бо ми обидва з Вірною Смертю мусили зосередити всю свою увагу на супротивниках і не спускати з них очей. Єдине, що я встиг помітити, — джентльмени, які не належали до банди, зібралися всі разом на юті[39].
Щойно добряче підпилі негідники вийшли з ресторану, як ми відразу ж опинилися у їхньому щільному оточенні. Ми послухалися наказу капітана і сховали рушниці під стільці.
— Це він, — закричав наш учорашній супротивник, показуючи на мене. — Він шпигує для північних штатів і для Хуареса, ще вчора він був одягнений джентльменом, у новесенькому костюмі, а сьогодні переодягнувся у трапера. А навіщо йому переодягатися? Це він учора вбив мого собаку, а його приятель погрожував мені револьвером.
— Так, це шпигун із Півночі, — підхопили інші. — Навіщо він переодягнувся? Це доказ того, що він — шпигун. А до того ще й німець! Судити його! Повісити! Геть північні штати! Геть янкі!
— Що сталося, джентльмени? — запитав із містка капітан. — На судні слід дотримуватися порядку, не шуміти й не порушувати спокою пасажирів.
— Не втручайтеся не в своє діло, сер! — заревів хтось із бандитів. — Ми якраз і збираємося встановити порядок. Ви краще скажіть: у ваші обов’язки входить перевезення шпигунів?
— У мої обов’язки входить перевезення людей, які заплатили за проїзд. Якщо до мене прийдуть лідери жителів Півдня, я теж пущу їх на борт, візьму плату за проїзд і обіцятиму поводитися пристойно. Я лояльний до всіх. А якщо через вас мені доведеться позбутися заробітку, я висаджу вас на берег — і пливіть в Остін по суші.
У відповідь пролунав цинічний, зверхній регіт. Бандити так тісно обступили нас із Вірною Смертю, що ми не могли й поворухнутися. Ми намагалися протестувати, але наші голоси заглушало звіряче виття натовпу. Вони напирали на нас і підштовхували до пароплавної труби, на якій збиралися повісити. Я подивився вгору і побачив на краєчку труби металевий обруч для канатів — дуже практичне пристосування для шибениці: достатньо було перекинути мотузку, обмотати нею наші шиї, потягнути за інший кінець — і готово.
38
Лінчувáння (суд Лíнча) — самосуд у США (переважно через повішення), який призначали та вчиняли особи, не уповноважені до цього; один з методів діяльності ку-клукс-клану.