Більше чекати не можна було. Недовго думаючи, я вистрибнув у вікно. Вірна Смерть — за мною. Ковалі передали нам зброю і речі, а через секунду теж стояли поруч з нами.
Ми опинилися біля бокової стіни будівлі на маленькому, оточеному невисокою огорожею газоні. Перестрибнувши через паркан, ми озирнулися й побачили, що й інші відвідувачі другого залу залишають приміщення вже перевіреним нами способом, мабуть, не покладаючись на «ласку» прихильників рабовласництва.
— От здивуються негідники, — посміювався Лянґе, — коли виявлять, що здобич вислизнула з їхніх рук. Як розумно ми вчинили!
— Ганьба на мою сиву голову! — бідкався Вірна Смерть. — Я вже чую, як вони регочуть з нас!
— Нехай сміються. Ми посміємося останніми, а це, як відомо, значно корисніше для здоров’я. Я їм ще доведу, що не боюся їх, але бійок по шинках наразі досить.
Обидва ковалі, батько і син, підхопили наші сідла, а коли ми запротестували, сказали, що не допустять, аби їхні гості тягли на собі таку ношу. Незабаром ми опинилися між двох будинків. У лівому було темно, а в правому крізь щілини у віконницях пробивалося світло.
— Сеньйор Кортéсіо вже вдома, — пояснив нам Лянґе. — Це в нього горить світло. Постукайте, і вам відчинять. Коли закінчите свої справи, приходьте в будинок ліворуч від дороги, там ми й живемо. Тим часом спробуємо роздобутися на якусь вечерю.
Ковалі вирушили додому, а ми підійшли до будинку сеньйора Кортéсіо. У відповідь на наш стукіт двері прочинилися, і хтось через вузьку щілину запитав ламаною англійською:
— Хто там бути?
— Двоє друзів, — відповів Вірна Смерть. — Сеньйор Кортéсіо вдома?
— Чого хотіти від сеньйора Кортéсіо?
Судячи з усього, нас допитував негр-слуга.
— У нас до нього справа.
— Ви сказати, яке діло, інакше я не впускати.
— Ми від містера Лянґе.
— Ах, маса[48] Лянґе! Він хороша людина. Ви заходити, але трошки чекати.
Двері зачинилися, щоб відразу ж широко розчинитися, і негр-слуга запросив нас увійти.
— Заходьте. Сеньйор сказати, що зараз приймати вас.
Вузьким коридором ми пройшли в маленьку, дуже скромно обставлену кімнату: кілька стільців, стіл і конторка. Біля конторки з паперами обличчям до дверей стояв високий худий чоловік. З його зовнішності ми відразу зрозуміли, що перед нами іспанець.
— Буéнас тáрдес, — відповів він іспанською на наше чемне привітання. І відразу ж перейшов на англійську: — Вас прислав сеньйор Лянґе? Чи можу запитати про мету візиту?
Мені стало цікаво, що відповість Вірна Смерть, який залишив за собою одноосібне право вести бесіду з сеньйором Кортéсіо.
— Можливо, у нас до вас серйозна справа, а може, нам потрібні лиш деякі відомості. Ми самі ще точно не знаємо.
— Добре, побачимо. А поки що сідайте і пригощайтесь сигарилами.
Він подав нам портсигар і сірники. Важко було відмовитися від частування. Сигарили тоді тільки починали входити в моду, і Вірна Смерть, який віддавав перевагу люльці навіть перед найбільш вишуканою сигарилою, закурив одну, найтоншу, і ледве встиг зробити кілька затяжок, як вона вже закінчилася. Я свою викурив ощадливіше.
— Справа, у якій ми вас турбуємо, — почав Вірна Смерть, — не дуже важлива. А прийшли ми так пізно через те, що раніше, як нам сказали, вас не було вдома. Ми б не хотіли залишатися в місті до ранку, тому що нам не до душі тутешні нáстрої. Ми збираємося пробратися до Мексики й запропонувати свої послуги Хуаресові. Як розумієте, таке рішення приймають тільки після того, як усе обдумають і зважать. І треба бути впевненим, що нас приймуть із належною увагою. Ми дізналися, що можемо запропонувати свої послуги просто тут, у Ла-Ґранж. Нам порекомендували вас, тому ми у вашому домі. Будь ласка, скажіть, чи правильно ми зробили, звернувшись до вас.
Мексиканець відповів не відразу, а спершу уважно подивився на нас. Його очі зупинилися на мені, і, здається, він був задоволений побаченим. Я був молодший і з вигляду міцний. Вірна Смерть, здається, викликав у нього менше довіри. Худорлява, зігнута постать старого видавалась нездатною витримувати серйозні навантаження. Потім він запитав:
— Хто розповів вам про мене, сеньйори?
— Одна людина, яку ми зустріли на кораблі, — натхненно брехав Вірна Смерть. — Потім ми випадково познайомилися з містером Лянґе. І вже він нас попередив, що вас не буде вдома до десятої вечора. Ми з Півночі і воювали проти Півдня. У нас є бойовий досвід, і ми можемо стати в пригоді президентові Мексики.
— Це звучить цікаво, сеньйоре, але скажу чесно: людина ви вже немолода, чи вистачить вам сили витримати труднощі воєнного часу?
48
Маса — у говірці американських негрів часів рабовласництва звертання до хазяїна, до білого; походить від англійського слова master — «господар, учитель».