— Мені подобається ваша відвертість, сеньйоре, — засміявся старий. — Однак, коли дізнаєтеся, з ким маєте діло, то зміните свою думку і зрозумієте, що й така руїна, як я, може на щось згодитися. Зазвичай мене звуть Вірна Смерть.
— Вірна Смерть? — вигукнув здивовано Кортéсіо. — Та невже?! Ви — знаменитий вестмен і провідник, якого жителі Півдня пам’ятають досі?
— Так, це я. І моя зовнішність, що вам так спершу не сподобалась, найліпше засвідчить мою особу.
— Це правда. Але я повинен бути обережним, щоб чутка про те, що я вербую добровольців для армії Хуареса, не дійшла до чужих вух. Зараз небезпечно стати одним із підозрюваних. Але з вами мені немає чого боятися, і я заявляю прямо: ви правильно зробили, звернувшись до мене. Я готовий прийняти вас негайно і навіть пропоную офіцерський чин, який відповідає людині вашого рангу і досвіду. Послуги такої людини, як ви, слід використовувати відповідно, бо як з простого солдата з вас буде менше користі.
— Я теж так думаю, сеньйоре. А що стосується мого товариша, навіть якщо він почне рядовим, то незабаром однаково отримає офіцерський чин. Хоч і молодий, він уже став капітаном. Звати його Мюллер, але ви, напевно, чули про нього. Він служив в армії Шерідана і в чині лейтенанта командував передовим загоном під час флангового маршу на Мішенері-Рідж. Мабуть, знаєте, які славні справи чинилися там. Шерідан зробив Мюллера своїм улюбленцем і дав можливість взяти участь у ризикованих проривах. Це він командував кінним загоном, який визволив з полону генерала в битві біля Файв-Фокс[49]. Кривава була битва, але й результати її вагомі. Думаю, він вам підійде.
Старий брехав як дихав, вигадуючи барвисті деталі на ходу, але заперечувати або втручатися не можна було. Я відчував, як червонію, але Кортéсіо, на щастя, думав, що то від скромності. Він потиснув мені руку і сам, з найкращих міркувань, заходився брехати:
— Нехай вас не бентежить заслужена похвала, сеньйоре Мюллере. Я, звичайно ж, чув про ваші подвиги і дуже радий вас бачити у своєму домі. Зрозуміло, вам я теж пропоную офіцерський чин. І готовий відразу видати певну суму на ваші потреби.
Вірна Смерть уже відкрив рот, щоб прийняти пропозицію Кортéсіо, тому я став поспішно відмовлятися:
— Це зайве, сеньйоре, ми не можемо погодитися, щоб ви взяли на себе наше забезпечення. Поки що нам потрібні тільки двоє коней, і ми можемо заплатити за них. Сідла та упряж ми маємо.
— Чудово. А я маю якраз пару дуже непоганих коней і, коли ви згодні заплатити за них, продам їх за закупівельною ціною. Завтра вранці підемо до стайні. Це найкращі коні з тих, що я маю. Ви вже знайшли місце для ночівлі?
— Так, нас запросив містер Лянґе.
— Чудово. Якби не його запрошення, ви могли б залишитися в мене, хоча мій будинок і невеликий. Коли ви хотіли б залагодити формальності справи — сьогодні чи завтра вранці?
— Хоч і не знаю, що маєте на увазі під формальностями, та краще сьогодні, — відповів Вірна Смерть.
— Наразі ніяких особливих формальностей не треба, бо ви вступаєте на військову службу за власні кошти. Присягу складете, коли прибудете на місце. Зараз я тільки видам вам паспорти та рекомендаційні листи, щоб не виникло жодних перешкод для отримання офіцерського чину. Краще мати всі папери в порядку і тримати їх при собі, бо ніколи не знаєш, що трапиться наступної миті. Прошу вас, зачекайте чверть години. Ось сигарили й витримане вино, яким я пригощаю тільки дорогих гостей. На жаль, це остання пляшка.
Він подав нам сигарили і пляшку вина, став за конторку і взявся писати. Вірна Смерть скорчив смішну міну за його спиною, з чого я зробив висновок, що старий цілком задоволений досягнутим успіхом. Потім він налив по вінця склянку вина і за одним разом вихилив його за здоров’я сеньйора Кортéсіо. Але мені результати нашої бесіди здавалися не настільки радісними, бо про людей, які мене цікавили, досі не було сказано ні слова. Я шепнув про це старому, але він відповів мені заспокійливим жестом, мовляв, сам усе владнає.
За п’ятнадцять хвилин Вірна Смерть спорожнив пляшку вина, а Кортéсіо підготував папери. Він прочитав нам уголос рекомендаційні листи, зміст яких повністю нас задовольнив, поклав їх у конверти і заклеїв. Потім заповнив чотири бланки й дав кожному з нас по два примірники. На свій превеликий подив, я побачив, що тримаю в руках два паспорти: один — французькою мовою з підписом генерала Базена[50], другий — іспанською, підписаний Хуаресом. Кортéсіо не міг не помітити мого здивування і сказав, хитро посміхаючись:
49
Біля Файв-Фокс відбувся один з останніх боїв Громадянської війни у США (1 квітня 1865 року).
50
Франсуá Базéн — один з французьких генералів Наполеона III, що отримував накази з Франції та мав більше фактичної влади в маріонетковій Мексиканській імперії, ніж формальний імператор, австрієць Максиміліан.