— Що стосується покарання, яке призначене моїм підзахисним, я повинен визнати, що воно достатньо суворе, хоч і пом’якшене обіцянкою подати пиво, бренді і почати танці, тому від імені своїх підзахисних заявляю, що повністю згоден із вироком суду, і сподіваюся, що він матиме цілющий вплив на мораль підсудних і допоможе їм повернутися до доброчесного життя. А також застерігаю моїх підопічних від необдуманих спроб знову відвідати наш штат, а надто місто, бо я відмовлюся брати їх під захист, і тоді без досвідченого адвоката вони не відбудуться так легко. Що ж стосується моєї винагороди, то я бажав би отримати по два долари з клієнта, що в результаті становитиме тридцять вісім доларів. Думаю, можна навіть обійтися без розписки, якщо потрібна сума буде мені вручена негайно і при свідках. Половину з цих грошей я візьму собі, а друга піде на оплату світла й залу для танців. Джентльмени проходять із квитками вартістю п’ятнадцять центів — із цих грошей ми заплатимо музикантам. Дам, зрозуміло, запрошуємо безкоштовно.
Він сів на місце, і шериф висловив повну згоду зі сказаним. Я почувався, мов уві сні. Невже все це відбувається насправді? Я не мав підстави не довіряти власним очам: захисник отримав свій гонорар, багато хто побіг додому, щоб привести дружин на бал, зал наповнювався людьми з різноманітними ножицями. Спочатку я обурився, але незабаром заспокоївся й почав реготати. Вірна Смерть теж сміявся, вдоволений рішенням суду. Членів ку-клукс-клану поголили, обстригли й відразу ж перейшли до аукціону. Рушниці були продані швидко й за хорошу ціну, інші предмети з арсеналу банди теж знайшли своїх покупців.
У залі стало неймовірно шумно й тісно. Одні намагалися увійти, інші — вийти, не обійшлося без штовханини і стусанів. Кнайпа не могла вмістити й десятої частини охочих. Нарешті з’явився оркестр: кларнет, скрипка, труба і старий фагот. Музиканти сіли в кутку і взялися настроювати свої допотопні інструменти, я відразу збагнув, що вони далеко не віртуози. Я збирався вже втекти, тим більше, що в залі з’явилися дами, але Вірна Смерть і чути про це не схотів, хвалькувато стверджуючи, що саме ми є героями дня, тож неодмінно повинні насолодитися життям після труднощів і небезпек. Шериф теж втримував мене, заявивши, що жителі Ла-Ґранж образяться, якщо ми відмовимося танцювати в першому котильйоні[52]. Він уже встиг представити вестменові й мені свою дружину та дочку, зауваживши, що вони чудово танцюють. Оскільки я вибив йому два «останні» зуби, а він трохи потовк мене, ми, на його думку, мали тепер пройнятися одне до одного мало не родинними почуттями. Він запевняв мене, що засмутиться, якщо я покину бал, до того ж пообіцяв нам окремий стіл. Що я міг вдіяти?
А до всього ще й прийшли обидві його дами, яким він відразу нас представив. Я зрозумів, що мені як «героєві сьогоднішнього дня» не вдасться уникнути участі в горезвісному котильйоні, а можливо, і в кількох інших танцях.
Добряга-шериф явно радів з того, що нами опікувалися берегині його домашнього вогнища. Він знайшов нам стіл, щоправда, з одним, зате суттєвим недоліком: це був столик на чотирьох, і тепер ми цілком і остаточно опинилися під владою обох дам. Особливе становище їхнього чоловіка й батька надавало дамам особливої гордовитості та гідності. Матері було за п’ятдесят, вона плела спицями вовняний светр і тільки один раз розтулила рот, щоб ні з того, ні з сього згадати про кодекс Наполеона. Дочці було за тридцять, вона принесла з собою книгу віршів і читала її, не зважаючи на неймовірний галас у залі. Вона висловила в розмові з Вірною Смертю свою думку про французького поета Беранже, що, мабуть, мало свідчити про її неабиякий розум, але коли старий вестмен цілком серйозно запевнив її, що ніколи не мав честі розмовляти зі згаданим джентльменом, панночка замовкла й не вимовила більше ні слова. Від пива наші пані відмовилися, але коли шериф приніс їм дві склянки бренді, загострені риси їхніх мізантропічних облич просвітліли.
Незабаром довготелесий шериф підійшов до нас, штовхнув мене за своїм звичаєм у бік і шепнув:
— Беріться до справи: пора танцювати котильйон.
— А дами нам не відмовлять? — запитав я, потай сподіваючись на таку можливість.
— Ну що ви? Дам я заздалегідь попередив.
Я неохоче встав, уклонився дочці, промимрив щось про велику честь, задоволення й перевагу та отримав у руки томик віршів, а на додачу й саму панночку.
Вірна Смерть взявся до справи з упевненістю бувалого чоловіка, по-свійському звернувшись до матері:
— Ну що ж, ходімо танцювати. Вам як більше до вподоби, праворуч чи ліворуч? Мені байдуже, я стрибаю в будь-яку сторону.
52
Котильйóн — парний бальний танець французького походження, де всі пари повторюють рухи першої під музику популярних танців (вальсу, мазурки, польки).