— Та це янкі! — вигукнув Сем. — Чому мій індіанський брат вирішив, що це ворог?
— Очі блідолицього брехливі, — коротко відповів Віннету.
Раптово позаду нас пролунав крик, а коли я обернувся, то побачив, що Бернард вдивляється в обличчя бранця.
— Гольферте?! Як ви тут опинилися?
— Містере Маршалле! — озвався бранець, який був явно знайомий з Бернардом. Однак, судячи з усього, ця несподівана зустріч була не дуже приємною для обох.
— Хто він такий? — запитав я.
— Його звати Гольферт, він народився у Ноксвіллі[21] й працював у батьковій майстерні.
Ми зустріли помічника ювеліра там, де намагалися зловити вбивцю старого Маршалла! Мені спала на думку одна річ.
— Він був ще у вас, коли сталося нещастя й довелося закрити справу? — запитав я.
— Так.
Я звернувся до бранця:
— Ми давно шукали вас, містере Гольферте! Не могли б ви повідомити нам, де зараз ваш приятель Фред Морґан?
Переляканий Гольферт втупився в мене й запитав:
— Ви детектив, сер?
— Свого часу ви дізнаєтеся, хто я такий. А тепер відповідайте на мої запитання, поки я не заговорив з вами по-іншому. Мені здається, ви вплуталися в негарну історію, тому будьте обережні й говоріть правду. Де Морґан?
— Розв’яжіть мене, я все розповім!
У Бернарда було таке обличчя, ніби він почув щось цілковито неймовірне.
— Розв’язувати вас ми не будемо, але трохи послабити ремені можна. Бобе, зроби це, будь ласка!
Боб підвівся з місця й нахилився, щоб виконати прохання.
— Боб теж тут? — вигукнув Гольферт.
— Там, де маса Бернард, там і його слуга Боб. Чому маса Гольферт не залишитися в Луїсвіллі, а піти у гори? Чому маса Гольферта зв’язали?
Негр послабив мотузки і посадив бранця. Я продовжив допит.
— Де Фред Морґан?
— На Хед-Пік.
— Скільки часу ви провели разом?
— Понад місяць.
— А де ви зустрілися?
— Він наказав мені приїхати в Остін.
— Отже, ви були знайомі раніше?
Гольферт не відповідав. Я дістав револьвер.
— Погляньте на цю штуку, містере Гольферте! Я чудово знаю, з ким маю діло, але хочу, щоб ви самі чимшвидше розповіли мені про всі обставини смерті вашого господаря і про те, куди зникли його гроші. І не намагайтеся викручуватися або грати в мовчанку, бо застрелю. Тут, на Дикому Заході, ми судимо грабіжників і вбивць набагато швидше, ніж це робиться в містах.
— Я не вбивця! — насилу вимовив переляканий Гольферт.
— Я вже сказав, що про вас думаю, і мені хочеться докопуватися, чи ви професійний злочинець, чи людина, яка розкаялася у скоєному злочині. Як давно ви знаєте Морґана?
— Ми з ним родичі. Хоча й дуже далекі.
— Він відвідував вас у Луїсвіллі?
— Так.
— Продовжуйте. Розповідайте все й позбавте мене від потреби ставити питання. Не забувайте про револьвер.
— Я все розповім, але нехай містер Маршалл піде.
— Нехай буде так, — погодився я з несподіваним проханням злочинця. Мабуть, у його душі прокинулося почуття каяття.
Я попросив Бернарда відійти, і він пішов без заперечень, але я побачив, що незабаром він з’явився з іншого боку і став під деревом за спиною у бранця. Я добре розумів його почуття.
— Слухаю вас!
— Фред Морґан часто відвідував мене і призвичаїв до картярства.
— Він приходив до вас додому?
— Так. Він ніколи не заходив до мене в майстерню містера Маршалла. Спочатку мені щастило у грі, і я захопився. Але потім я все частіше став програвати, поки не заборгував йому кілька тисяч доларів. І тут чорт смикнув мене розплатитися з ним векселями, на яких я підробив підпис господаря. Тоді Фред пригрозив мені, що донесе, якщо я не скажу йому, де ховають ключ від майстерні і від магазину. У мене не лишалося іншого виходу, сер.
— Ви знали, навіщо Морґанові знадобився ключ?
— Так, ми збиралися розділити гроші, а потім утекти до Мексики. Але до того нам слід було розділитися, щоб переслідувачі нас не знайшли, і він сказав мені, коли ми маємо зустрітися в Остіні.
— Це ви сказали йому, що ваш господар завжди носить при собі ключ?
— Так, але я не думав, що Морґан уб’є його. Інакше я нізащо б не погодився. Він говорив мені, що тільки оглушить господаря. Ми підстерегли його, але Морґан витягнув ніж і вдарив Маршалла в серце. Потім ми відчинили двері й внесли тіло, а знайдені коштовності тут же поділили.
— Він узяв алмази, а ви все інше?
— Так, я ж таки майстер і знаюся на цьому, тому мені нетяжко було обміняти свою частку на гроші, звичайно, з деякими втратами.