— Чому мені не сказали?! — вигукнув він, поцілувавши свою жінку в чоло.
— А як ми мали це зробити? Шофер з тобою, а жодна з нас не пішла б пішки в таку грозу, навіть якби твої озброєні гевали дозволили нам пройти, — відказала Пілар не надто привітно.
— Це дівчинка, Арсеніо. Нарешті в тебе є донька, — втрутилась Пія, показуючи йому згорток, який тримала на руках.
— Слава Богу! — прошепотів батько, але усмішка сповзла з його обличчя, коли він побачив те, що визирало зі бганок шалі. — У неї ґуля на лобі!
— Не хвилюйся. Деякі діти такими народжуються і за кілька днів приходять до норми. Це прикмета тямущості, — зімпровізувала Пілар, щоб не казати йому, що його донька приземлилася в життя головою.
— Як ви її назвете? — поцікавилась Пія.
— Віолета, — сказала моя мати твердо, не давши своєму чоловікові можливості втрутитися.
То було уславлене ім’я маминої прабабки, яка вишила герб першого стягу Незалежності у 1800 році.
Пандемія не захопила мою родину зненацька. Щойно рознісся поголос про вмирущих, які волочилися вулицями порту, і про лячну кількість синіх трупів у морзі, мій батько Арсеніо дель Вальє обрахував, що до столиці ця напасть дійде за кілька днів, і не втратив самовладання, бо чекав її. Він підготувався до такого розвитку подій із бистротою, з якою робив усе і яка допомагала йому вести справи і заробляти гроші. Він єдиний з братів ішов шляхом відновлення престижу багатої людини, яким вирізнявся мій прадід і який успадкував мій дід, але з роками втратив, бо мав надто багато дітей і був чесний. З п’ятнадцяти дітей, яких породив той дід, живими залишились одинадцятеро — значне число, яке свідчило про силу крові Дель Вальє, як вихвалявся мій батько, але потрібні чималі зусилля й гроші, аби утримувати таку чисельну родину, тож багатство потроху розтануло.
Ще до того, як преса назвала ту хворобу її ім’ям, мій батько вже знав, що йдеться про іспанську інфлюенцу, бо був у курсі світових новин завдяки іноземним газетам, які приходили в Клуб Уніон із запізненням, але містили більше інформації, ніж місцеві, а також радіо, яке він сам змайстрував, дотримуючись вказівок інструкції, при допомозі якого він підтримував контакт з іншими радіолюбителями і так, поміж хрипів і писків короткохвильового зв’язку, дізнавався про справжні спустошення пандемії в інших місцях. Він стежив за поширенням вірусу із самого початку, знав, що той, немов фатальний вітер, пронісся Європою і Сполученими Штатами, і дійшов висновку, що коли його наслідки були настільки трагічними в цивілізованих країнах, то в нашій, де ресурси такі обмежені, а люди є більшими невігласами, можна було сподіватися ще гіршого.
Іспанська інфлюенца, яку для скорочення прозвали грипом, приходила із запізненням на два роки. На думку наукової спільноти, ми уникли зарази завдяки географічній ізольованості, природному бар’єру гір з одного боку та океану з іншого, цілющості клімату і віддаленості, яка захищає нас від непотрібного швендяння заражених іноземців, але глас народу приписував це втручанню падре Хуана Кіроґи, якому присвятили превентивні хресні ходи. Це єдиний святий, якого варто почитувати, бо в тому, що стосується домашніх чуд, йому немає рівних, хоча Ватикан його не канонізував. Утім, 1920 року вірус прийшов у всій своїй красі та славі з таким напором, якого ніхто не міг собі уявити, і спростував наукові й теологічні теорії.
Зараза починалася з могильного холоду, який ніщо не могло послабити, гарячкової трясучки, оглушливого болю голови, палючого печіння в очах і горлі, марення зі страшним видінням смерті, що чатувала на віддалі півтора метри. Шкіра ставала щораз темнішого фіолетового кольору, руки і ноги робилися чорними, кашель не давав дихати, кров’яниста піна наповнювала легені, жертва скімлила від тривоги і кінець наставав через асфіксію.
Мій батько, і не без підстав, підозрював, що на війні в Європі інфлюенца викосила більше солдатів, які були скупчені в окопах і не мали можливості уникнути зараження, ніж кулі та гірчичний газ. З такою ж лютістю вона спустошила Сполучені Штати і Мексику, а потім поширилася Південною Америкою. В газетах писали, що в інших країнах трупи стосами лежать на вулицях, як дрова, бо нема ні часу, ні достатньо цвинтарів, аби їх поховати, що третина людства інфікована і що буде понад п’ятдесят мільйонів жертв, але новини були такими ж суперечливими, як і страхітливі чутки, що розносились. Півтора року тому було укладене перемир’я, яке поклало край жахливій Великій війні в Європі, що тривала чотири роки, і лише зараз ставав відомий реальний масштаб пандемії, який приховувала військова цензура. Жодна держава не подавала числа своїх втрат; лише Іспанія, яка залишалася нейтральною в конфлікті, поширювала новини про цю хворобу і тому її врешті-решт стали називати іспанкою.