Перекладач додав:
– Ставайте в чергу і підходьте до пана коменданта по одному.
Ліве крило знову заворушилось. Бажаючі підійти до коменданта штовхалися і терлися, як вівці в загороді.
– А що, хіба я не маю права? – кричав уже десь поміж ними і Йонька.
Два солдати, взявши в руки гумові палиці, стали по обидва боки ламаної черги, рівняли її в шнурочок.
По одному стали підходити до коменданта, що сидів на стільці, покурюючи сигарету.
Першими підійшли нащадки Горонецьких: один в окулярах, другий без них.
– Тарля марля фон масон монтеск’є, – заварнякали вони, удаючи, що говорять по-французьки.
– Парле ву франсез?[5] – здивувався комендант і загнав під козирок біля брови.
Нащадки дружно захитали головами.
– Ву вуле й ву?[6] – запитав комендант.
Вони перезирнулися й тупо витріщилися на коменданта.
– Вас воллен зі? Ферфлюхтер ідіотен, – закричав, рожевіючи, комендант.
– Тарля марля, якби нам земля…
Перекладач зрозумів одне слово «земля» і переклав коменданту.
– Гут, – сказав комендант і показав рукою, щоб вони відійшли.
Нащадки вклонилися і відійшли наліво. Краги на їхніх ногах поблискували, як рижі боки ситої кобили. Обидва швидко крутили мережаними палицями і так поправляли окуляри, ніби їх уже вибрали в рейхскомісаріат. Обох облила тепленька водичка братсько-християнського благочестя:
– Я відступаю тобі Данелевщину, а сам беру байрак.
– Ти хочеш, щоб я тобі за болото віддав ліс, за який у Бельгії даватимуть мільйони?
– Добре, тоді ми кинемо жеребки.
– А як розколупають, що ми зовсім не з десятого коліна нащадки?
– Ми втечемо раніше, ніж вони подумають. Гарле ковбасон, самогон, салтісон, – знову заварнякав старший відприск дворянської фамілії, бачачи, що до них підходить німецький солдат і підозріло зважує їх очима.
За нащадками Горонецьких підійшло духовенство.
– Я хочу на Ступки, – сказав піп у фіолетовій хламиді, перехрестився перед комендантом і тричі вклонився.
– Він не знає ні одного пункта глави од Матфея, – закричав піп у жіночій кофті. – Він пропив церковне панікадило. Не посилайте його на ступську парафію.
За духовенством виступило купецтво.
Обідраний старець із лупатими очима і зайшлий грек з міцними кукурудзяними зубами. Старець просив дозволу на відкриття майстерні по виробництву ґудзиків, грек – на проповідування чорної магії. Потім підійшов тонкий, як жердина, землемір із старою астролябією в руках і попросив, щоб довірили йому розділяти землю. Розкуркулені матюкались і просили, щоб їм повернули хати. Потім, задкуючи наблизився хлібороб-собственник і теж заканючив землі. Його впхнули до прохачів. Останнім явився Йонька і, знявши шапку, заморгав віями:
– Мені дідівщину. Кавуняччя ж – як…
Йому не дали договорити, турнули до розкуркулених. Ті схопили за шиворот, він викрутився і з криком: «А хіба я не маю права?» – зашевкотів поміж людьми.
– Отакий гадюка, – аж сичав Латочка. – Син за радянську владу кров пролива, а він… Дай я його по шиї трісну, – поривався він.
– Мовчи. Дивись тільки. Пильно дивися, що робиться.
– Та вже ж не повилазило…
Павло Гречаний стояв самий задній і дрімав, підперши спиною осокора.
– Чого ж ти, Павле, по землю не йдеш? – питали його.
– А яке твоє собаче діло? – огризався він.
Комендант встав із стільця і сказав через перекладача, що треба вибрати старосту. Якщо є добровольці – підходьте.
Бажаючих довго не знаходилося, але ось натовп заворушився, пропускаючи булькатого парубка у вишитій манишці. Бадьоро працюючи ліктями, він пробивався до коменданта. Люди затамували подих. Перед ними стояв Тодось Шамрай. А будь же ти проклятий! Чом тебе мати не придушила, як ти ще був у колисці!
Очі Латочки засвітилися вовчим вогнем. «Сьогодні вночі я його вб’ю кілком з-за тину», – прошепотів він Бовдюгові.
Комендант оглянув Тодося і залишився задоволений: такий битиме морди і роз’юшуватиме носи, є собача відданість і тигрова злість.
– Які твої заслуги перед німецькою владою?
Тодось мовчки вийняв із кишені вичищеного і змазаного револьвера системи «наган», поклав на стіл перед комендантом.
– З цієї штучки я стріляв у голову сільради, комуніста Гната Реву.
– Будеш чесно служити Адольфу Гітлеру і німецькій владі?
Тодось цокнув скривленими закаблуками і викинув уперед праву руку, як викидають німецькі солдати.
– Буду.
– Гут.
Комендант махнув рукою на солдата, що стояв найближче до нього, і той виніс три німецькі гвинтівки, дав Гошці та братам Джмеликам.