Чому ж відмовляти нашим прабатькам права різними назвами, окресленнями і мітами називати те, що є одне, але ж напевно багатогранне і багатопроявне. Чи, кажучи мовою теологів, різними атрибутами наближуватися до пізнання Всевічного чи Предвічного.
їх окреме бачення поодиноких аспектів чи Атрибутів Божественної Істоти, що вони в тих Діях, чи виявах Волі й Потуги Божественносте вбачали часто окрему Істоту чи навіть Особу, себто Особу Божу. Чи будемо битися сьогодні за букву "і".
Чи може знайдемо мудрість прабатьків, що Пратворче Начало вбачали не тільки в тому, що є сьогодні звуженою істотою світла для фізики, але саме в метафізичній природі СВІТЛА як СВЯТОСТИ.
Тут усе буде від цього ДУХА. І Батько і СИН (Сварожич) чи СИНИ, чи ПОТУГИ, ВЛАДИ, ТРОНИ, чи увесь обнятий і необнятий безмір Вселенної як прояв СВІТЛОСВЯТОСТИ, отже СИНА, отже Сварожича, якого наші предки назвали Свантеви-том. Але ж називали. Але ж називали його на просторах Слов'янщини іншими іменами як найвище Діюче Божество, бо Сварог зостався для них необіймальним людською думкою ДУХОМ СВІТЛА і БАТЬКОМ Вселенної, із її невидними небесами, де всі душі хоробрих перебувають.
233
Питання назви "Найвищого Божества" затрачує тут зміст, як питання назви і слова. Так само як питання, хто старший Батько чи Син у християнській теологи.
Але ж пропала вся глибінь розуміння цих справ нашими прапредками. Тут слово! Саме назва просліджена до його пра-кореня і празмісту розкриває нам свої тайни.
З другого боку ситуація не така трагічна, бо коли не збереглися (чи може збереглися тексти праслов'янські чи праукраїнські), то збереглися тексти братніх чи синівських вір Ригведи й Авести, і вони засвідчують саме про всю глибінь і мудрість високо-теологічних концепцій старовинного часу. Наші лінгвістично-порівняльні досліди назовництва у сфері віри й релігії надто яскраво доказують спорідненість, а отже і правильність критичних висновків із ділянки саме теологічних концепцій.
Y цій методологічній частині наших дослідів звернемо ще увагу на елемент простірного поширення культу чи назви і рівночасно на його льокальне забарвлення чи навіть льокальні назви.
Для ясности про що йдеться, відкличуся знову до відомих прикладів із життя християнізму ще в сучасності, отже, наглядно стверджувальному вигляді.
Існує культ матері Божої в Люрді, у Фатимі, в Ірляндії, у якомусь селі, а також у Валії, у якомусь селі і т. д.
Існує культ Матері Божої як Королеви Польської Коропи, зокрема в місцевості Ченстохова, де також відбуваються чудеса, і існує Культ Матері Божої Покрови, як Покрови українських військових частин чи видів війська.
Тут не досліджую історії цього культу і його пов'язання чи синкретизму із культом Великої Матері (Кибеллі) чи іншими подібними і старовинними культами. Стверджую тільки, що те саме Божество, чи Свята Особа, може бути опікуном двох ворожих і непримиренних армій, як — польської і української, у боротьбі за державну суверенність України, яку Польща у своїй історії заперечувала.
Y системі християнізму це культ особи святої із Палестини, що була матір'ю Ісуса з Назарету. Вона мала разом із тілом у стані "успення" бути перенесеною до неба. Бачимо, однак, якого сильного забарвлення набирає її культ у теренах. Це звичайно пояснюється переємством старшого культу саме Великої Матері, яку цей християнський культ витиснув, але не вчинив зайвим. Через перенесення уяви та емоцій наступає своєрідний
234
синкретизм. Такі явища можемо неодноразово спостерігати в історії релігій.
Хочу тут указати, що якби так до історії християнізму залишилася така маленька обмаль, залишок джерел, як до староукраїнської віри, тоді були б зовсім неправильні висновки такі:
Поскільки сліди цього культу ми знайшли б у самій тільки Фатимі, ствердити, що тільки — підкреслюю — тільки там був цей культ, та що він був суто локального характеру. Або, що він був тільки у Фатимі і Люрді, але не було його в Ірлян-дії, якби не залишилося слідів із того села, де цей культ є сьогодні. Такі висновки зовсім невиправдані. Ми можемо сказати щонайвище: не знаємо, або — немає джерел, але напевно, щось було таке. І далі робити висновки із цього буцімто льокального з'явища. Мовляв, цей культ створили... мешканці Люрду, бо він там засвідчений.
А однак, на кожному кроці роблять такі висновки дослідники старослов'янської віри. Щобільше, вони вимагають, щоб тільки — підкреслюю — тільки там говорити про даний культ, де він стверджений у скупих, аж надто скупих джерелах.
Можемо напевно ствердити, що культ Свантевита існував, усюди там, де його заступив пізніший культ Свентого Вита виразно створений Римом на те, щоб витиснути культ саме Свантевита як Божества. Цей культ Святого Вита легко ствердити як поширений на широких просторах Північної Слов'яішдини, Чехії та Полудневої Слов'янщини. Але із цього не можна зробити висновку, що тільки там він існував. Тільки там заступила його культ римо-католицька церква і тільки там цей культ Свантого Вита залишив живі сліди, саме в двоєвірному хрис-тиянізмі.