Дідеріх підвівся і клацнув каблуками:
— Пане Кінасте, — з наголосом сказав він, — я до ваших послуг.
— Дай панові Кінасту викурити сигару, — попросила Магда. Вона сама піднесла до його сигари запаленого сірника. Кінаст висловив надію, що йому пощастить ще раз засвідчити свою пошану дамам, і з багатонадійною усмішкою подивився на Магду. Але надворі він заговорив зовсім іншим тоном.
— Які тут старі й затісні приміщення! — холодно і зневажливо зауважив він. — Подивилися б ви на наші корпуси.
— В такій дірі, як Ешвейлер, — так само зневажливо відповів Дідеріх, — це не штука. Ось тут спробуйте знести це громаддя будинків!
Потім він різко і владно наказав покликати механіка, щоб запустити в хід новий голандер. Наполеон Фішер трохи затримався, то ж Дідеріх сам побіг по нього з криком:
— Вам що, вуха позакладало, чи як? — Але щойно він «опинився віч-на-віч з ним, крик його стих; ледь чутним, зривистим голосом, вилупивши від напруження очі, він сказав: — Фішере, я думав про вас: я задоволений вами, з першого числа я збільшу ваше утримання до ста вісімдесяти марок.
Наполеон Фішер коротко й багатозначно кивнув, і вони розлучилися. Дідеріх одразу почав знову кричати: робітники курили!
Вони запевняли, що це дух його ж власної сигари. Представникові Бюшлі і К° він сказав:
— А втім, я застрахований, проте дисципліна насамперед. Чудове обладнання, га?
— Застарілий агрегат! — відказав Кінаст, неприязно оглядаючи машини.
Знаю, мій любий, — глузливо заперечив Дідеріх, — Але не гірший від вашого голандера, в усякому разі. — Незважаючи на Кінастові протести, він і далі гостро картав вітчизняну промисловість. З новим устаткуванням він почекає до поїздки в Англію. Він поставить усе на широку ногу. З того часу, як він сам керує підприємством, воно швидко зростає. І його можна ще значно розширити. Він почав прибріхувати: — Тепер у мене угоди з двадцятьма окружними газетами. А берлінські торгові доми просто не дають мені спокою.
Кінаст в’їдливо перебив його:
— Ви, мабуть, тільки-но все здали, бо я щось не бачу ніде готової продукції.
Дідеріх обурився.
— Шановний пане, коли хочете знати, я щойно вчора надіслав усім дрібним клієнтам повідомлення: до закінчення нової будівлі я нічого не зможу постачати їм.
За ними прийшов механік. Новий патентований голандер був завантажений наполовину, але маса рухалася дуже повільно, робітник допомагав дерев’яною мішалкою. Дідеріх тримав годинника в руці.
— Ось бачите. Ви запевняєте, що для обертання маси у вашому голандері потрібно від двадцяти до тридцяти секунд, а я нарахував уже п’ятдесят… Механіку, спускайте масу… В чому річ? Чому така затримка?
Кінаст нахилився над резервуаром. Він випростався і єхидно посміхнувся.
— Звичайно, коли клапани забиті… — Він суворо глянув Дідеріхові в очі, той відвернувся. — Що, крім цього, ще зроблено з голандером, зразу я втямити не можу.
Дідеріх швидко підвів голову, зненацька дуже почервонівши.
— Чи не натякаєте ви на те, що я із своїм механіком?..
— Я нічого не сказав, — заявив Кінаст.
— Я б цього й не стерпів.
Дідеріх блиснув на нього очима. На Кінаста це явно не справило ніякого враження; погляд його залишився, як досі, холодний, і він по-старому хитро посміхався в роздвоєну борідку. Коли б він поголив бороду і підкрутив кінчики вусів до самих очей, він достоту був би схожий на Дідеріха! Він був силою! Тим рішучіше поводився Дідеріх.
— Мій механік — соціал-демократ, отже, гадати, що він зробить що-небудь мені на догоду, просто смішно. А втім, як офіцер запасу, я звертаю вашу увагу на наслідки вашого зауваження.
Кінаст вийшов на подвір’я.
— Киньте, пане докторе, — холодно сказав він, — у справах я тверезий, про це я попереджав вас ще під час сніданку. Мені лишається тільки повторити, що ми приставили вам голандер у бездоганному стані і не збираємось брати його назад.
— Це ми ще побачимо, — заявив Дідеріх. — Чи не думають Бюшлі і К°, що судовий процес сприятиме збутові їхньої нової продукції? А в технічній пресі я ще дам певну рекомендацію вашій машині!
На це Кінаст:
— Шантажу ми не боїмося!
Дідеріх у відповідь:
— Не здатних до дуелі хамів просто викидають геть.
Цієї хвилини на подвір’я вийшла Магда. На ній був подарований на різдво хутряний жакет, а рожеве обличчя сяяло усмішкою.
— Ви досі не скінчили? — лукаво спитала вона. — Погода чудова, треба трішки перейтися перед обідом. A propos[6], — побіжно сказала вона, — мама питає, чи пай Кінаст прийде до нас на вечерю.