Наразі він був тут з цілком чіткою метою: мав забрати одну конкретну душу. Відволікатись часу не було. Але врешті-решт що таке час?
Мимоволі його ноги відбили по кам’яних плитах чечітку.
Сам-один, Смерть пританцьовував у напівмороці.
— НАСТУПНОГО ВЕЧОРА В ТВОЇЙ ГРИМЕРЦІ ПОВІСЯТЬ ЗІРКУ…[61]
По хвилі він отямився, поправив лезо на косі й став мовчки чекати на свій вихід.
З цим він ще ніколи не запізнювався.
Зараз він вийде і всіх покладе.
— А ти для нього можеш стати смертю. Ну ж бо!
Смерть з’явився з-за лаштунків і, стукаючи кістяними ступнями, пройшов по сцені.
— СХИЛІТЬСЯ Ж І ЗАМОВКНІТЬ, ШВИДКОСМЕРТНІ, — сказав він. — БО Я Є СМЕРТЬ, НЕ СТРИМАЮТЬ МЕНЕ… МЕНЕ… НЕ СТРИМАЮТЬ…
Він затнувся. Затнувся вперше за весь час існування Всесвіту.
Хоча Смерть Дискосвіту звик мати справу одночасно з мільйонами істот, кожна окрема смерть була інтимною й дуже приватною справою.
Зазвичай Смерть бачать тільки ті, хто призвичаєний до магії, та ті, по кого він приходить. Причина цього в тому, що людський мозок досить розумний, аби викреслювати видовища, з якими він не в змозі впоратися. Але наразі кількасот осіб чекали побачити на сцені Смерть — і от вони його побачили.
Смерть повільно обернувся до глядачів і зустрів кілька сотень пильних поглядів.
Навіть уже майже зрозумівши правду, Томджон у першу чергу бачив перед собою колегу-актора в скрутній ситуації — і з останніх сил спробував дати раду своїм вустам.
— «Ні сто замків», — зумів прошепотіти він, хоча щелепи йому звело судомою.
Смерть відповів безтямною усмішкою людини, що вперше опинилася на сцені.
— ЩО? — прошепотів він у відповідь так, ніби свинцевий молоточок вдарив по ковадлу.
— «Ні сто замків, ні тисяча засувів», — продовжив підказку Томджон.
— НІ СТО ЗАМКІВ, НІ ТИСЯЧА… УХ, — змучено повторив Смерть, слідкуючи за його губами.
— «…засувів!».
— ЗАСУВІВ.
— Ні, я не можу! — вереснув Чудько. — Мене побачать! Там, у залі, хтось дивиться на мене!
— Нікого там нема!
— Я відчуваю чийсь погляд!
— Дурний ти боягузе! Мені самій ударити кинджалом? Дивися, він вже майже нагорі!
Чудькове обличчя відобразило суміш переляку та нерішучості. Він знову відсмикнув руку.
— Ні!
Серед глядачів хтось закричав. Герцог напівпідвівся з крісла, кусаючи свої стражденні кулаки. За мить він кинувся вперед, розпихаючи перелякану публіку.
— Ні! Я цього не робив! Я не такий! Не смійте казати, що я це робив! Вас же там не було!
Він окинув поглядом збентежені обличчя навколо й зм’як.
— І мене там теж не було, — хихикнув він. — Я, знаєте, тоді саме спав. Так, я все добре пам’ятаю: кров на ковдрі, кров на підлозі, я ніяк не міг змити ту кров — але ж це не підстава для розслідування. Питання національної безпеки не можуть піддаватися гласності! Це був тільки сон, і наступного дня все мало бути як раніше, і він мав би бути живий. Наступного дня мало виявитися, що нічого не сталося, бо ніхто нічого такого не робив. І можна було б сказати, що я нічого такого не знаю. Що я нічого такого не пригадую. Як гучно він покотився зі сходів! Міг би мертвого розбудити… Але хто б міг подумати, що в старого стільки крові?..[62]
На цей момент герцог уже видерся на сцену і божевільно посміхався всім тим, хто вже перебував на ній.
— Сподіваюся, тепер ми все владнали й роз’яснили, — вимовив він. — Ха. Ха.
В цілковитій тиші Томджон розтулив був рота, аби сказати щось, що пасувало б ситуації — щось заспокійливе, — і зрозумів, що геть не має слів.
Натомість у його мозок увірвалася чиясь чужа свідомість, і от тоді його вуста заговорили без жодного зусилля з його боку:
— Моїм же власним бісовим кинджалом, ти, вилупку! Я знаю, це був ти! Я бачив, як стояв ти нагорі й облизував собі великий палець! Я вбив би тебе просто зараз, якби не боявся, що муситиму цілу вічність слухати твоє скиглення! Я, Веренц, колишній кор…
— Що за маячня? — перервала герцогиня.
Вона стояла під сценою в компанії півдюжини солдатів.
— Відвертий наклеп, — продовжила вона. — Плюс заклик до насильницької зміни державного устрою. Підбурницькі промови божевільних комедіантів.
— Я був королем Ланкру, мать твою! — заволав Томджон.
— Тобто ти — можлива жертва гаданого злочину, — спокійно прокоментувала герцогиня. — Й тому не маєш права бути свідком обвинувачення. Це суперечить законодавству та наявним прецедентам.
61
Цитата з пісні «Немає бізнесу, кращого за шоу-бізнес» із однойменного американського кінофільму 1954 р. —
62
Цитата зі сцени 1 дії V п’єси «Макбет» (переклад Бориса Тена). В цій же сцені леді Макбет намагається відмити руки від уявної крові вбитого короля Дункана, так само, як герцог Шельметь — від крові короля Веренца. —