— По-моєму, це одна з найжорстокіших речей, які тільки можна з кимось вчинити, — сказала Маґрат.
Герцогиню погойдувало взад-вперед.
— Заради всього святого, дівчинко, ввімкни уяву, — сказала Бабуня. — Є набагато гірші речі. Голки під нігтями, наприклад. Ігри з обценьками.
— Розпечені ножі в заду, — додала Тітуня. — Причому встромлюють руків’ям уперед, так, що обрізаєш собі пальці, якщо намагаєшся витягти…
— Я тільки зробила, що хотіла, — просто сказала Бабуня. — І це було справедливо і правильно. Відьми ж так і мають чинити. Всілякі там спецефекти в таких речах нікому не потрібні: як правило, магія твориться у людей в головах. Це і є головологія. А тепер…
Герцогиня раптом видихнула з таким звуком, ніби прорвало газогін високого тиску. Її голова різко шарпнулася назад. Вона розплющила очі, моргнула і втупилася в Бабуню. Риси герцогині зсудомила ненависть найвищої проби.
— Охороно! — закричала вона. — Я ж наказала взяти їх!
В Бабуні впала щелепа.
— Як це? — промовила вона. — Я ж… Я ж показала тобі твоє істинне «я»…
— І я повинна тут розплакатись, чи що? — солдати отупіло взяли Бабуню за руки, і герцогиня наблизила впритул до її очей своє обличчя, брови на якому зійшлися в сповнене тріумфу й ненависті «V». — Повинна повзати по підлозі, еге ж? Ось що, стара: я й справді побачила своє істинне «я», і я ним пишаюся! Усе, що я вчинила, я повторила б знову — тільки було б гарячіше і довше! Мені це подобалося, і я робила це, бо хотіла робити!
Вона ударила себе по широченних грудях.
— Чого гигикаєте, ідіоти! — скричала вона. — Ви такі слабенькі. Ви й справді думаєте, що в глибині душі всі люди хороші!
Всі, хто стояв на сцені, сахнулися від її екзальтації.
— Так ось, я зазирала у глибини душ, — продовжувала герцогиня. — Я знаю, що керує людьми. Страх. Непереборний підсвідомий страх. Ви всі, до єдиного, боїтеся мене, я можу зробити так, що від страху ви собі спіднє попсуєте, і зараз я…
В цю саму мить Тітуня Оґґ вперіщила її по потилиці казаном. Герцогиня осіла на підлогу.
— Вона занадто розходилася, — світським тоном сказала Тітуня. — Як на мене, це було трохи надто ексцентрично.
Запала довга розгублена тиша.
Бабуня Дощевіск кашлянула, обдарувала солдатів, які продовжували тримати її, широкою дружньою усмішкою і вказала на безформну гору, якою наразі була герцогиня.
— Заберіть її і замкніть у якій-небудь камері, — наказала відьма.
Солдати стали струнко, а потім підхопили герцогиню під руки й із певними зусиллями потягли її геть.
— Акуратніше, — додала Бабуня.
Вона потерла долоні і повернулася до Томджона, який, роззявивши рота, дивився на неї.
— Ось так, — прошепотіла вона. — Тепер ти, хлопче, вже не маєш вибору. Ти — король Ланкру.
— Але я не вмію бути королем!
— Ми тебе навчимо. Поки що ти чудово впорався з роллю, включаючи вміння кричати на інших.
— Це ж тільки роль!
— То грай її. Бути королем — це… це… — Бабуня затнулася і клацнула пальцями до Маґрат. — Як звуться ті штуки, яких по сто у кожній речі?
— Проценти? — спантеличено припустила Маґрат.
— Ага, вони самі, — підтвердила Бабуня. — Бути королем — це майже на сто процентів означає грати роль. А це ж бо ти вмієш.
Томджон безпорадно озирнувся на куліси, за якими мав би бути Г’юл. Гном і справді був там, але не звертав на події на сцені жодної уваги. Перед ним лежав сценарій, і гном гарячково його переписував.
— ЗАПЕВНЯЮ, ВИ ЖИВИЙ. ПОВІРТЕ НА СЛОВО.
Герцог гигикнув. Загорнутий у знайдене десь простирадло, він блукав найвіддаленішими галереями замку, час від часу пошепки вигукуючи: «Йу-ху!».
Смерть непокоївся. Він звик стикатися з людьми, які вважали, що вони живі, бо кінець життя вражав їх так, що їм важко було з цим змиритися. Але людина, яка вважала, що вона мертва, і при цьому продовжувала активно дихати, була для Смерті явищем новим — і не дуже комфортним.
— Я кидатимусь на людей з-за рогу, — ніби в напівсні промовив герцог. — Я цілу ніч гримітиму своїми кістками, я вилізатиму на дахи й передрікатиму, що в домі хтось помре…
— ЦЕ СПРАВА БЕНШІ[63].
— Я теж буду, — заявив герцог таким тоном, яким говорять про безповоротне рішення. — А ще я проходитиму крізь стіни, перекидатиму столи і бризкатимусь ектоплазмою на всякого, хто мені не сподобається. Ха. Ха.
63
Бенші (