Тітуня Оґґ різко замовкла.
— Гм, — вимовила Бабуня Дощевіск. — Є й таке, еге ж.
Маґрат відчула, що розмова якось не клеїться.
— Ви ж правду казали — вони дійсно брати? — спитала вона.
— Аякже, — відповіла Тітуня Оґґ. — Однозначно. Я ж сама приймала пологи, коли народився цей твій… тобто наш новий король. Як і пологи королеви, коли народився юний Томджон, і вона розповіла мені, що його батько…
— Ґіто!
— Вибач.
Винні випари вже заповнили голову Маґрат, але коліщатка її свідомості усе ще примудрялися крутитися.
— Одну хвилинку, — почала вона.
— Я добре пам’ятаю блазневого батька, — повільно й чітко промовила Тітуня. — Вже змолоду справляв враження. Побив, щоправда, глечики зі своїм батьком, але час від часу його навідував. Щоб зустрітися з давніми друзями.
— Він легко сходився з людьми, — зауважила Бабуня.
— Особливо з жінками, — погодилася Тітуня. — А який накачаний був! Пригадую, про нього казали, що на замковий мур йому вилізти було заіграшки.
— Я тільки чула, — сказала Бабуня, — що до нього дуже добре ставилися при дворі.
— О, так. Принаймні королева.
— Король-бо весь час пропадав на полюванні, — вставила Бабуня.
— На цьому своєму друа-де-як-там-його, ось де він пропадав, — заявила Тітуня. — Цілими днями. Та й ночувати нечасто вертався.
— Одну хвилинку, — повторила Маґрат.
Вони обернулися до неї.
— Так? — сказала Бабуня.
— Ви ж усім сказали, що вони брати, і Веренц — старший!
— Саме так.
— І натякнули всім, що…
Бабуня Дощевіск щільніше запнулася в шаль.
— Ми зобов’язані бути правдивими, — сказала вона. — А от бути чесними від нас ніхто не вимагає.
— Але ж просто зараз ви говорили про те, що король Ланкру насправді не…
— Про що я дійсно говорила, — твердо сказала Бабуня, — то це про те, що ми маємо короля, не гіршого за інших і кращого за багатьох, і що в його голові всі клепки на місці…
— Незважаючи на попередні професійні травми, — вставила Тітуня.
— …і що дух старого короля нарешті може спочити в мирі, а в нас була весела коронація, з якої дехто навіть потягнув дорогоцінні кухлі, хоча ці кухлі призначалися на допомогу дітям-сиротам, і що, таким чином, справи йдуть значно краще, ніж могли б. Ось про що я говорила. Ніколи не забивай собі голову тим, що могло б або мусило б статися. Важливо тільки те, що є.
— Але ж насправді він не король!
— Але ж міг би бути й королем, — сказала Тітуня.
— Але ж ви щойно сказали…
— Та взагалі-то ніхто й не знає, як там воно все насправді. Покійна королева була не дуже вправна в лічбі. А головне, сам він уявлення не має, що він не королівського роду.
— І ти йому ні слівця про це не скажеш, еге ж? — звернулася Бабуня до Маґрат.
Та підняла погляд на місяць, перетнутий тонкими хмарками.
— Ні, — сказала вона.
— От і добре, — сказала Бабуня. — Слухай, поглянь на це так. Королівські роди теж мають з когось починатися. Чому б такому родові не початися з нашого нового короля? Як на мене, він ставиться до своїх обов’язків значно серйозніше, ніж більшість інших королів. Тож він цілком на своєму місці.
Маґрат розуміла, що програла. У протистоянні з Бабунею Дощевіск програвали всі, і єдиний сенс такого протистояння полягав у тому, щоб побачити, як саме.
— І все ж ви мене вразили, чесно, — сказала вона. — Ви ж відьми. Тобто ви повинні дбати про такі речі, як правда, традиції, доля й так далі, хіба ні?
— Оце і є той момент, якого ти ніяк не можеш зрозуміти, — сказала Бабуня. — Бач, доля має значення, але неправильно думати, що вона керує людьми. Все цілком навпаки.
— Нафіг долю, — погодилася Тітуня.
Бабуня кинула на неї спопеляючий погляд і продовжила:
— Врешті-решт ти ж не думала, що бути відьмою легко?
— Я ще тільки вчуся, — сказала Маґрат.
Вона дивилася в далечінь, де над темними торф’яниками світилася нитка світанку.
— Я, мабуть, піду, — сказала вона. — Світає.
— Я теж, — сказала Тітуня Оґґ. — Якщо я спізнюся на сніданок, нашу Ширл на хом’ячки порве.
Бабуня старанно затоптала останні жарини багаття.
— Коли ще стрінемося ми?[69] — спитала вона. — Га?
Відьми знічено перезирнулися.
— У мене найближчими тижнями купа справ, — сказала Тітуня. — Дні народження і все таке. Гм… Та й купа справ накопичилася, поки коїлася вся ця катавасія. Ну, ви розумієте. Ще й з привидами треба щось вирішити.