— А чого ти цікавишся, Маґрат? — спитала Бабуня Дощевіск.
— Е-е-е… Одна дівчина з села мене питала, — Маґрат почервоніла по самі вуха.
Тітуня кашлянула і підморгнула Бабуні Дощевіск. Та виразно чмихнула.
— Зате це стабільна робота, не сумніваюся, — сказала Тітуня.
— Ха, — сказала Бабуня. — Брязкати цілими днями. Якій жінці такий потрібен.
— Зате завжди знатимеш… Тобто жінка знатиме, де він, — заявила Тітуня, яку розмова явно розважала. — Досить просто прислухатися.
— Ніколи не вір людині з рогами на голові, — рішуче заявила Бабуня.
Маґрат підвелася й зібрала в кулак усю волю (причому важко було позбутися враження, що збирання відбувалася нелегко).
— Ви двійко старих дуреп, — рівно сказала вона. — Я додому.
Не мовивши більше ані слова, вона покрокувала стежкою, що вела до села.
Старі відьми обмінялися поглядами.
— Отакої! — сказала Тітуня.
— Це через книги, які вони всі взяли моду читати, — сказала Бабуня. — Мізки собі перегріла. Це ж не ти її напоумила, я сподіваюся?
— Це ти про що?
— Сама знаєш, про що.
Тітуня встала.
— Я й справді геть не розумію, чому дівчина повинна все життя лишатися самотньою лише через те, що тобі так хочеться, — відкарбувала вона. — Подумай: якби ми не народжували дітей, що було б з людством?
— З твоїх дочок і онучок жодна відьмою не стала, — заявила, теж підводячись, Бабуня.
— Але будь-яка могла б, — відрубала Тітуня Оґґ.
— Так, якби ти спонукала їх працювати над собою, а не кидатися на мужиків.
— Що вдієш, коли вони красуні? Проти своєї природи не підеш. Ти сама це знала б, якби у свій час…
— Що «у свій час»? — надто спокійно перепитала Бабуня.
Обидві зненацька замовкли і втупилися одна в одну. Обидві відчували це — напруження, що ніби вливалося в їхні тіла з самої землі, пекуче і болюче, і обидві розуміли, що мають негайно покласти край тому, що між ними відбувається.
— Я знала тебе ще дівчинкою, — похмуро мовила Тітуня. — Ти вже тоді носа догори пнула.
— Принаймні не вкладалася на спину за першої ж нагоди, — огризнулася Бабуня. — Це було мерзенно. Всі так вважали.
— Тобі звідки знати?! — обурилася Тітуня.
— Та про тебе все село теревенило!
— От наче про тебе ні! Тебе Примороженою прозвали — знаєш таке?
— Як тебе прозивали, мені й вимовляти гидко!
— Ах, так?! — вереснула Тітуня. — Ось що я тобі скажу, люба моя…
— Не смій мене так називати! Ніхто не посміє назвати мене «люба моя»!
— Так отож!
Обидві відьми знову замовкли, впритул свердлячи одна одну поглядами — але градус ворожості тепер був на порядок вищий, ніж попереднього разу. Справи зайшли значно далі за звичайну гучну сварку: голоси, навпаки, стали тихими — і повними погрози.
— Треба було мені добре подумати, перш ніж слухатися Маґрат, — прогарчала Бабуня. — Один сміх із цими шабашами. Пристойної відьми не зустрінеш.
— Дуже рада нашій маленькій розмові, — просичала Тітуня Оґґ. — Розставили крапки над «і».
Вона опустила очі.
— І ви на моїй території, пані.
— Пані?!
Вдалині пролунав грім. Невтомна ланкрська буря, завершивши мандри серед пагорбів, поверталася на ночівлю поближче до гір.
Останні промені сонця підсвічували хмари бузком, і великі краплі дощу почали вдаряти об гостроверхі капелюхи відьом.
— У мене немає часу на всі ці дурниці, — здригаючись, промовила Бабуня. — Маю купу важливіших справ.
— Я теж, — заявила Тітуня.
— На добраніч.
— І тобі.
Вони повернулися спинами одна до одної й рушили кожна своїм шляхом крізь зливу.
Опівнічна злива барабанила по зашторених вікнах будиночка Маґрат.
Сама юна відьма перебирала пальцями ті книги Тітоньки Пташко, які стосувалися, з огляду на відсутність кращого терміну, природної магії.
Стара була знаною збирачкою таких речей — а що найдивніше, написала чимало з них (зазвичай відьми нечасто користаються знанням грамоти). Тепер цілі полиці були заповнені томами, аркуші яких вкривали записані дрібним акуратним почерком результати експериментів з прикладної магії. Можна сказати, що Тітонька Пташко була відьмою-експериментаторкою[27].
Наразі Маґрат шукала любовні заклинання. Щоразу, заплющуючи очі, вона бачила перед собою червоно-жовту постать. Із цим треба було щось робити.
27
Хтось же має робити і таке. Скажімо, вам необхідне око тритона — але звичайного, плямистого чи гребінчастого? І яке саме око? Чи не можна замінити його тапіокою? А якщо ми замінимо око яєчним білком, то заклинання а) спрацює, б) не спрацює чи в) розплавить дно казана? Цікавість Тітоньки Пташко до подібних речей була неосяжною і невгамовною.1
1 Хоча не зовсім невгамовною. Можна вважати, що цю цікавість вгамував останній політ Тітоньки на мітлі, під час якого вона намагалася з’ясувати, чи мітла триматиметься в повітрі, якщо з неї по одному витягати прути. Згідно з повідомленням чорного вороненяти, з якого Тітонька намагалася виховати рекордсмена-літуна, відповідь майже напевно була негативною. —