Маґрат повернулася до робочого столу і оглянула причандалля, яке з деякою самовпевненістю (не при Бабуні, звісно) називала Своїм Інструментарієм. Тут був ніж із білим руків’ям, призначений для подрібнення магічних інгредієнтів. Був ніж із чорним руків’ям, що використовувався безпосередньо у процесі чаклування; Маґрат вирізьбила на цьому руків’ї стільки рун, що воно загрожувало ось-ось розвалитися на шматки. Це були, безумовно, потужні інструменти, але…
Маґрат із жалем струснула головою, підійшла до буфета і витягла з нього хлібний ніж. Внутрішній голос підказував їй, що в певні моменти звичайний, але гострий ніж може значно більше придатися дівчині.
— Бачу оком ненароком… — сказала Тітуня Оґґ, —…щось на букву «П»!
Король-привид стомлено окинув підземелля поглядом.
— Плоскогубці? — припустив він.
— Ні.
— Пальцежуйка?
— Кумедне слово. А що це?
— Ну, вид лещат для затискання пальців. Ось таких, — показав король.
— Не те, — сказала Тітуня.
— Грушка-душилка? — у відчаї спитав король.
— Це на «Г», до того ж я й слова такого не знаю, — сказала відьма. Король слухняно показав душилку й розтлумачив її призначення.
— Ні, точно не воно, — сказала Тітуня.
— «Тліючий черевичок відплати»?
— Щось ти надто добре знаєшся на всіх цих штуках, — гостро сказала Тітуня. — Ти точно не використовував їх за життя?
— Жодним чином, Тітуню! — запевнив привид.
— Хлопчики-брехуни потрапляють у погане місце, — попередила та.
— Більшість із них завела леді Шельметь, чесне слово, — розпачливо сказав король; його нинішнє становище здавалося йому достатньо непривабливим і без усіляких «поганих місць».
Тітуня форкнула, але дещо пом’якшала.
— Ну гаразд, — сказала вона. — Це пінцет.
— Але пінцет — це всього-на-всього маленькі плоско… — почав король, проте вчасно спинився.
За все доросле життя він не боявся ні людини, ні звіра, ні будь-чого середнього, але голос Тітуні воскрешав у його пам’яті давні спогади про шкільну парту, про дитячу кімнату, про життя під суворим наглядом строгих пані в довгому вбранні та про дитяче харчування сіро-коричневого кольору, яке тоді здавалося неїстівним, а зараз видавалося недосяжною амброзією.
— З тебе п’ятірка, — радісно повідомила Тітуня.
— Скоро відіграюся, — сказав король. — Ви впевнені, що вам не заподіють нічого лихого?
— А якщо не впевнена, чим конкретно ти можеш мені допомогти? — поцікавилася відьма.
Цієї миті почувся грюкіт засувів.
Коли Бабунина мітла, невпевнено вихляючи, приземлилася біля замкової брами, там уже зібрався справжній натовп. Коли відьма рушила до брами, гомін стих і юрма розступилася, даючи їй дорогу. Під пахвою Бабуня несла кошик з яблуками.
— Там, у підземеллі, сидить відьма, — прошепотів хтось. — І, кажуть, її піддадуть жахливим тортурам.
— Дурниці, — кинула Бабуня. — Такого не може бути. Гадаю, Тітуня Оґґ завітала в державних справах чи щось таке.
— А ще кажуть, що Джейсон Оґґ збирає своїх братів, — нажахано сказав якийсь крамар.
— Я б серйозно радила вам розійтися по хатах, — відповіла Бабуня Дощевіск. — Схоже, сталося якесь непорозуміння. Кожен знає, що відьму неможливо затримати проти її волі.
— Цього разу все зайшло надто далеко, — втрутився ще один селянин. — То хати палять, то податки деруть, а тепер ще й оце. І це ви, відьми, винні. Це час припинити. Я свої права знаю.
— І які ж це права? — поцікавилася Бабуня.
— Банщина, подушечне, полюття, шароварок, місяцина,[29] — жваво перелічив селянин. — І ще — право кожен другий рік збирати жолуді свиням і право пасти дві третини кози на общинному полі. Тобто було, поки те поле герцог спалити не наказав. А збіса ж хороша коза була.
— Права знаєш добре, — сказала Бабуня. — Далеко підеш. Але зараз краще йди додому.
Вона обернулася й поглянула на браму. Біля неї стривожено м’ялися двійко вартових. Бабуня підійшла поближче і просто-таки прицвяхувала одного з них до місця поглядом.
— Я безневинна стара, яблучка продаю, — заявила вона голосом, яким більше годилося б оголошувати середньомасштабну війну. — Пустіть, дорогенькі, будь ласочка.
Останні слова продзвеніли, як клинок.
— Прохід до замку заборонено, — пролопотів один з вартових. — Наказ герцога.
Бабуня знизала плечима. За всю історію відьомства трюк із продавчинею яблук, наскільки їй було відомо, спрацював лише одного разу — але так веліла традиція.
29
В оригіналі Пратчетт використовує вигадані слова, схожі за звучанням на назви феодальних повинностей селян у середньовічних Англії та Франції. —