— Давно це було?
— Кілька хвилин як…
Бабуня Дощевіск не заблукала. Це взагалі було не в її натурі. Просто саме зараз вона прекрасно розуміла, де перебуває — але не розуміла, куди поділося все інше. Зрештою вона знову вийшла до кухні, ледь не спричинивши інфаркт у кухаря, який саме намагався засмажити порцію селери.
Перед тим у неї кілька разів намагалися купити яблук, і це аж ніяк не покращило її настрою.
Тим часом Маґрат успішно дісталася Великого залу, безлюдного в цю пору дня, якщо не рахувати пари вартових, що грали в кості. На вартових були однострої особистої охорони герцога. При появі Маґрат охоронці одразу полишили гру.
— Так-так, — сказав один, окидаючи дівчину масним поглядом. — Прийшла скласти нам компанію, красунечко?[32]
— Я шукаю темницю, — пояснила Маґрат, для якої слово «харасмент» було лише набором беззмістовних звуків.
— О, повір, — сказав вартовий, підморгуючи напарникові. — Ми радо зробимо тобі невеличку послугу.
Вартові стали обабіч від неї; Маґрат зауважила їхні підборіддя, об які можна було запалювати сірники, і непереборний дух прокислого пива.
Відчайдушні сигнали звідкись із підсвідомості почали пробиватися крізь її досі непохитну впевненість у тому, що погані речі трапляються лише з поганими людьми.
Юну відьму супроводили кількома прольотами сходів до сирого лабіринту коридорів із вигнутими стелями; вона почала гарячково шукати спосіб ввічливо позбутися сумнівної опіки.
— Повинна попередити, — сказала вона. — Я не просто продавчиня яблук, якою здаюся.
— Та невже.
— Насправді я відьма.
Очікуваного нею ефекту це не справило. Вартові перезирнулися.
— Не біда, — сказав один з них. — Завжди цікаво було, як то воно — цілуватися з відьмою. Тут кажуть, що від цього можна перетворитися на жабу.
Інший охоронець штовхнув його ліктем.
— По-моєму, — сказав він повільно-зверхньо, як говорять ті, хто думає, що далі скаже щось страшенно смішне, — ти з однією вже колись поцілувався.
Пролунав короткий грубий регіт, і Маґрат раптом притиснули до стіни. Просто біля її очей опинилися ніздрі одного з охоронців.
— Тепер послухай сюди, солоденька, — сказав він. — Якщо ти й відьма, то будеш не першою відьмою, яка сюди потрапила. Але якщо будеш поводитися гарно, тобі може пощастити і ти звідси виберешся. Розумієш?
Десь неподалік пролунав короткий пронизливий дівочий зойк.
— О, — сказав охоронець. — А це була відьма, яка не схотіла поводитися гарно. Тож ти можеш зробити послугу і нам, і собі. Бачиш, як добре, що ти нас зустріла.
Раптом його рука, що мандрувала по одягу Маґрат, завмерла.
— А це ще що? — спитав він у й без того блідого обличчя Маґрат. — Ніж? Ніж?! По-моєму, Хроне, ми повинні поставитися до цього дуже серйозно, еге ж?
— Ти, мабуть, зв’яжи її і кляпа в рот встроми, — захвилювався Хрон. — Щоб чаклувати, їм потрібно говорити й махати руками…
— Ти краще свої руки від неї прибери!
Всі троє озирнулися на блазня, що з гнівним передзвоном з’явився в коридорі.
— Відпустіть її негайно! — закричав він. — Або я доповім про вас начальству!
— Он як, доповіси? — сказав Хрон. — І тебе хтось слухатиме, опудало ти недоросле?
— Ми затримали відьму, — втрутився інший охоронець. — Тому йди собі дзвеніти подалі.
Він обернувся до Маґрат і повідомив:
— Люблю дівчат з характером!
Як показав найближчий час, це судження було помилковим.
Блазень рушив до них з відвагою, притаманною безтямній люті.
— Я сказав відпустити її, — повторив він.
Хрон витягнув меч і підморгнув своєму компаньйонові.
Маґрат ударила.
Це був інстинктивний удар, енергію якого істотно посилила вага браслетів та перснів; кулак відьми дугою промайнув у повітрі й зіткнувся зі щелепою охоронця так, що той двічі перекинувся через себе і, хекнувши, звалився на підлогу. На його щоці проступили відбитки кількох окультних символів.
Хрон кілька митей заціпеніло дивився на нього, а тоді перевів погляд на Маґрат. Він замахнувся мечем у ту саму мить, коли блазень з розгону врізався в нього, і вони, зчепившись, звалилися на підлогу. Як більшість чоловіків дрібної тілобудови, блазень покладався на перший божевільний натиск і був слабкий у боротьбі на витривалість. Відтак справи могли б обернутися для нього кепсько, якби Хрон не відчув біля свого горла лезо хлібного ножа.
32
Ніхто не знає, чому чоловіки бовкають подібні дурниці. Наступною мала би бути заява, що він любить «дівчат з характером». —