— Побачимо-побачимо, — відповіла Тітуня. — Нехай-но Джейсон та ще кілька суворих хлопців…
— Ти бачила його охоронців. Не те що їхні попередники. Ці не такі слабаки.
— Ми з тобою теж могли б трохи допомогти нашим хлопцям…
— Не годиться. Люди повинні вирішувати такі речі між собою.
— Як скажеш, Есме, — покірно відгукнулася Тітуня.
— Саме так. Магія існує не щоб керувати, а щоб керували нею.
Тітуня кивнула, а потім, згадавши про обіцянку, нахилилася і підібрала з підлоги шматок каменю.
— А я вже думав, ти забула, — сказав над її вухом привид короля.
За кілька кроків за ними йшла Маґрат, довкола якої вертівся блазень.
— Ми побачимося ще раз? — питав він.
— Ну, не знаю… — відповідала Маґрат під тріумфальний спів свого серця.
— Наприклад, ввечері?
— Ой, ні, — сказала Маґрат. — Увечері я страшенно зайнята.
Насправді вона збиралася всього лише залізти в крісло з кухлем гарячого молока і нотатками Тітоньки Пташко з прикладної астрології. Але інстинкт підказував їй, що для посилення почуттів шанувальника його необхідно помучити.
— То, може, завтра ввечері? — не відступав блазень.
— Та я збиралася голову помити…
— Я можу відпроситися ввечері в п’ятницю.
— Розумієш, вечорами у нас завжди чимало роботи…
— Тоді по обіді.
Маґрат завагалася. Можливо, інстинкт — не такий уже й надійний порадник.
— Ну… — почала вона.
— Годині о другій. На лузі біля ставка, гаразд?
— Ну…
— Отже, домовилися? — у відчаї вимовив блазень.
— Блазню! — розкотився коридором голос герцогині. Блазневе обличчя спотворила гримаса жаху.
— Я маю йти, — прошепотів він. — На лузі, так? Я вдягнуся так, щоб ти мене ні з ким не переплутала. Гаразд?
— Гаразд, — відповіла Маґрат, обеззброєна його натиском. Потому вона повернулася і бігом поквапилася за компаньйонками.
На подвір’ї коїлося справжнє стовпотворіння. Натовп, що вже юрмився під стінами на час прибуття Бабуні, помітно збільшився і тік крізь незахищену тепер браму всередину та купчився навколо донжона. Акції громадянської непокори не входили до списку ланкрських традицій, але місцеві мешканці усе-таки трохи опанували найелементарніші прийоми на кшталт розмахування серпами та вилами у поєднанні зі звірячим виразом облич і вигуками «Гр-р-р!». Кілька громадян, щоправда, не зовсім зрозуміли принцип, тож розмахували прапорами і моторошно реготали. Найпросунутіші мітингарі з числа студентів уже відзначали подумки найпридатніші для підпалу господарські будівлі. Ніби з повітря повиникали продавці біляшів і сосисок.[33] З хвилини на хвилину хто-небудь мав що-небудь у кого-небудь пожбурити.
Трійко відьом стояли на сходах у дверях твердині і дивилися на море облич унизу.
— А ось і наш Джейсон, — радісно сказала Тітуня. — І Вейн, і Даррен, і Кев, і Трев, і Нев…
— О, я їх запам’ятаю, — сказав герцог, підходячи ззаду і обіймаючи відьом за плечі. — А бачите на стінах моїх лучників?
— Бачу, — похмуро відповіла Бабуня.
— То всміхнися і помахай їм, — порадив герцог. — Нехай народ знає, що у нас усе гаразд. Врешті-решт хіба ви всі не завітали сьогодні сюди «в державних справах»?
Він нахилився до Бабуні.
— Авжеж, ти можеш вигадати сотню прийомів проти мене, — сказав він. — Але фінал буде одним і тим же.
Він трохи відсторонився.
— Я ж досить раціональна людина, по-моєму, — життєрадісно продовжив він. — Можливо, якщо тобі вдасться закликати їх до спокою, я зможу погодитися на деякі послаблення правління. Звичайно, я нічого не обіцяю.
Бабуня не відповіла.
— Всміхнися і помахай! — наказав герцог.
Бабуня в’яло змахнула рукою і вичавила гіпсову посмішку, що явно не мала нічого спільного з хорошим настроєм. Після цього відьма штовхнула ліктем Тітуню Оґґ, яка щосили розмахувала рукою і шкірила зуби.
— Без фанатизму, — просичала Бабуня.
— Але ж отам-он наші Ріт і Шарлін, і їхня малеча, — відповіла Тітуня. — Агов!
— Та ти замовкнеш чи ні, стара дурна хвойдо! — прогарчала Бабуня. — Зберися!
— Пре-чу-до-во, — прокоментував герцог. Він здійняв руки — точніше, руку. Друга все ще боліла. Минулої ночі він знову спробував скористатися рашпілем, але це знову не спрацювало.
— Люди Ланкру! — вигукнув він. — Вам нічого більше боятися! Я — ваш друг! Я захищу вас від відьом! Вони пообіцяли дати вам спокій!
33
Так завжди трапляється. Ніхто не бачить, звідки вони виникають. Залишається припустити, що їхні ліцензії передбачають наявність не лише лотка та паперової панамки, а й портативної машини часу на газовій тязі. —