Куточок Бабуниних вуст трохи смикнувся. Вона не була впевнена, що розуміє значення слова «дуенья», тож просто коротко вклонилася у відповідь.
— Це я, — сказала вона і велично додала: — Можете встати.
Король лишався стояти на одному коліні — точніше, висіти за пару дюймів від землі.
— Благаю милості, — наполегливо вимовив він.
— Слухайте, а як ви вибралися з замку? — спитала Бабуня.
— Мені допомогла достойна пані Оґґ, — повідомив король. — Я розсудив, що коли вже мене прикуто до каменю замку, то я можу перебувати скрізь, де перебуває хоча б його частина[35]. Мушу визнати, для цього мені доводиться вдаватися до деяких хитрощів. Наразі, наприклад, я мешкаю в неї під спідницею.
— Ну, ви там не перший, — машинально кинула Бабуня.
— Есме!
— …І я уклінно прошу вас, Бабуню Дощевіск, повернути трон моєму синові.
— Повернути?
— Ви знаєте, про що я. Як його справи?
Бабуня опустила голову.
— Коли я востаннє його бачила, він їв яблуко, — сказала вона.
— І це — доля короля Ланкру!
— Ну, так. Доля підступна, ви ж знаєте, — сказала Бабуня.
— Ви не допоможете?
Стара відьма мала пригнічений вигляд.
— Розумієте, це буде втручання, — сказала вона. — Втручання чарів у політику добром ніколи не закінчується. Тут лише почни, то не зупинишся. Основне правило магії. Не можна порушувати основні правила.
— То ви не допоможете?
— Ну… Звісно, коли він трохи підросте…
— Де він зараз? — холодно спитав король.
Відьми уникали дивитися одна на одну.
— Коли ми бачилися, він благополучно виїжджав за межі королівства, — сказала нарешті Бабуня незграбно.
— З дуже пристойною сім’єю, — швидко додала Тітуня Оґґ.
— І хто вони? — спитав король. — Сподіваюся, не простолюд?
— Жодним чином, — відказала Бабуня з усією можливою впевненістю, водночас намагаючись відігнати постале в її свідомості видіння Вітолера. — Нічого простецького. Дуже непрості. Гм.
Вона кинула благальний погляд на Маґрат.
— Вони справжні теспійці[36], — заявила та з таким благоговінням у голосі, що король несвідомо кивнув на знак схвалення.
— Що ж, — сказав він. — Це добре.
— Справді? — прошепотіла Тітуня Оґґ. — А так і не скажеш.
— Не виставляй перед людьми свого невігластва, Ґіто Оґґ, — просичала Бабуня і знову обернулася до привида. — Даруйте, ваша величносте. Вічно вона влізе в те, в чому не тямить. Вона ж навіть не знає, де Теспія розташована.
— Де б вона не була, сподіваюся, вони знають, як навчити чоловіка мистецтва війни, — сказав Веренц. — Я знаю Шельметя. За десяток років він тут так корені пустить, що волами не витягнеш.
Король оглянув відьом по черзі.
— І в яке ж королівство нам доведеться повертатися? Я ж бачу, на що країна перетворюється вже зараз. Ви будете роками просто дивитись, як вона стає бридкою й жалюгідною?
Привид розтанув, та в повітрі подихом легкого вітерцю лишилася його прощальна фраза:
— Пам’ятайте, добрі сестри: країна і король — це одне.
Розгублене мовчання перервалося шморганням Маґрат.
— Одне що? — спитала Тітуня Оґґ.
— Правила там чи не правила, — сказала Маґрат придушено, — а ми повинні щось зробити!
— Здуріти можна, — проказала Бабуня.
— Так, але що ти збираєшся робити?
— Думати, — відповіла Бабуня. — Все добре обміркувати.
— Ти рік уже все це обмірковуєш, — сказала Маґрат.
— Так одне що? — повторила Тітуня.
— Поспішати не годиться, — сказала Бабуня. — Треба…
З боку Ланкру з’явився віз. Підстрибуючи й гуркочучи, він наближався до них, але Бабуня не звертала на це жодної уваги.
— …старанно все зважити.
— Словом, ти не знаєш, що робити, — сказала Маґрат.
— Маячня! Я…
— До нас якийсь віз їде, Бабуню.
Бабуня Дощевіск знизала плечима.
— Чого ви, молодь, не хочете розуміти, то це… — почала вона.
Елементарне дотримання правил безпеки на дорозі ніколи не входило до кола інтересів відьом. Тим паче, транспортні засоби, що існували в Ланкрі, при зустрічі з відьмою або об’їздили її, або, коли це було неможливо, чекали, поки вона не звільнить шлях. Бабуня з ранніх літ пронесла в собі тверду переконаність у непорушності цього закону; з цією переконаністю вона б і померла, якби Маґрат, що мала значно кращу реакцію, не відтягла її в канаву.
35
Алюзія на пізньогрецький варіант міфу про Прометея, в якому Гефест зробив Прометеєві спеціальний залізний перстень і вставив у нього уламок скелі, до якої титан мав бути довіку прикутий за наказом Зевса. —
36
«Теспійці» — як мешканці давньогрецького міста Теспії, так і давньогрецька назва акторів на честь першого зафіксованого грецькою історією актора Теспія. В наш час існує Міжнародне Теспійське товариство (