Це була та ще канава. Вона кишіла повзучими спіралеподібними створіннями — прямими нащадками істот, що мешкали в доісторичному супі Творіння. Той, хто вважає канави нецікавими, за наявності досить потужного мікроскопа міг би провести в цій канаві дуже повчальні півгодини. Ще там була кропива. А тепер — і Бабуня Дощевіск.
Палаючи люттю, вона розсунула бур’яни і постала з канави, як Афродіта з піни морської — тільки старша і вся в рясці.
— Т-т-т… — промовила вона, витягуючи тремтячого пальця вслід возові.
— Це молодий Нешелі з Гнойовиків[37], — повідомила Тітуня Оґґ з гущі чагарнику обабіч. — У них уся родина трохи схиблена. Матір його взагалі за дівочим прізвищем — Вата[38].
— Він ледь нас не переїхав! — проволала Бабуня.
— Треба було звільнити дорогу, — сказала Маґрат.
— Звільнити дорогу? — вигукнула Бабуня. — Ми — відьми! Це інші мають звільняти нам дорогу!
Вона прохлюпала по грязюці, продовжуючи вказувати на далекий уже віз.
— Присягаюся Гокі, він у мене пошкодує, що на світ народився…
— Пригадую, коли він народився, то такий здоровенний був, — вклинилося з чагарнику. — Матір його добряче помучилася.
— Ніколи зі мною такого ще не було, ніколи! — голос Бабуні дзвенів, як тятива лука. — Я йому покажу, як на нас наїжджати! Ніби ми йому якісь… якісь… якісь звичайні люди!
— Він уже знає, як на нас наїжджати, — сказала Маґрат. — Не хочеш допомогти мені витягти Тітуню з цих кущів?
— Я його…
— Немає до нас нині належної поваги, от що я вам скажу, — розмірковувала вголос Тітуня, доки Маґрат допомагала їй зчищати з одягу колючки. — Мабуть, усе тому, що король — це одне.
— Ми — відьми! — прокричала Бабуня, задерши голову до неба і стрясаючи кулаками.
— Так, так, — погодилася Маґрат. — Гармонія буття, рівновага Всесвіту й тому подібне. Здається, Тітуня трохи притомилася…
— І що я собі думала до цих пір?! — вигукнула Бабуня настільки театрально, що сам Вітолер задихнувся би від заздрощів.
— Цікаве питання, — зауважила Маґрат.
— З мене сміються! Сміються! В моїй країні! На моїх дорогах! Досить! Я не терпітиму цього ще десять років! Я ані дня більше цього не терпітиму!
Дерева навколо залопотіли листям; над дорогою здійнялася курява, звиваючись у рухливі смерчики, що квапилися забратися подалі від Бабуні. Стара відьма простягла кістляву руку, витягла кістлявого пальця, і з кінчика кривого нігтя зірвалася октаринова іскра.
Воза, що гуркотів уже за півмилі від них, раптом стало нечутно.
— Відьом по підвалах замикати?! — закричала Бабуня до дерев.
Тітуня із зусиллям підвелася.
— Притримаймо її, — прошепотіла вона Маґрат.
Обидві кинулися на Бабуню і притиснули її руки до боків.
— Я їм усім покажу, що може відьма! — репетувала та.
— Авжеж, авжеж, добре, дуже добре, — примовляла тим часом Тітуня. — Тільки от краще не зараз і не отак-о, гаразд?
— Віщі сестри, аякже! — бушувала Бабуня. — Та я йому…
— Потримай її хвильку, — кинула Тітуня Оґґ Маґрат і закотила рукав. — З відьмами високого класу таке трапляється.
На цих словах її рука розмазалася в повітрі, і Бабуня отримала такого ляпаса, що разом із Маґрат підстрибнула на місці. На такому акорді могло б скінчитись існування Всесвіту.
Мертву тишу, що запала за цим, перервали слова Бабуні:
— Дякую.
Стара відьма з певною гідністю обсмикнула одяг і додала:
— Але я слів на вітер не кидаю. Ввечері зустрічаємося біля моноліту. Зробимо те, що мусимо зробити. Кхм.
Вона повстромляла на місця шпильки, що повипадали з капелюха, і непевно рушила в напрямку свого будиночка.
— А що сталося з правилом невтручання в політику? — спитала у простір Маґрат, дивлячись їй услід.
Тітуня Оґґ розминала занімілу кисть.
— Присягаюся Гокі, в цієї жінки не щелепа, а ковадло, — сказала вона. — Що ти кажеш?
— Кажу, що як же бути з правилом, яке забороняє втручатися в політику, — повторила Маґрат.
— А, — сказала Тітуня.
Вона взяла юну відьму під руку.
— Справа в тому, — пояснила вона, — що коли досягаєш певного рівня в нашій справі, починаєш розуміти, що є й інше правило. Есме слідувала йому все життя.
37
В оригіналі йдеться про «