Він увіп’явся пазурами туди, де мали б бути блазневі вуха, але результатом стало лише металеве шкрябання.
— А хто це в нас хороший котик? — прожебонів блазень. — Киць-киць-киць.
Ґрібо це заінтригувало. Єдиною особою, що досі зверталася до нього подібним чином, була Тітуня Оґґ; усі інші зазвичай вживали що-небудь на кшталт «а-щоб-тобі-пішов-геть-жирна-потворо». Зацікавлений, кіт дуже обережно звісив голову вниз.
У поле зору блазня повільно вповзла зловісно-допитлива перевернута котяча морда.
— Котик хоче домці? — з надією спитав блазень. — Дивися, дверцята вже відчинені.
Ґрібо міцніше вчепився пазурами. Нарешті він знайшов тут друга.
Блазень дуже акуратно знизав плечима, розвернувся і рушив коридором назад. Він пройшов через зал, перетнув двір, обігнув караулку і вийшов за браму, обережно кивнувши вартовим.
— Тут щойно пройшов чоловік з котом на голові, — промовив один із них по парі хвилин роздумів.
— Ти його впізнав?
— По-моєму, це був наш блазень.
Запала сповнена роботи думки пауза. Другий вартовий зручніше перехопив держало алебарди.
— Гнила у нас робота, — сказав він. — Але ж мусить її хтось робити.
— Не будемо ми нікого зурочувати, — твердо заявила Бабуня. — Тим більше, це не працює, якщо людина не знає, що її зурочили.
— Ой, та достатньо послати цій людині внизану шпильками ляльку.
— Ні, Ґіто.
— А для цього достатньо мати трохи обрізків нігтів цієї людини, — з ентузіазмом вела своєї Тітуня.
— Ні.
— Чи жмуток волосся, чи хоч щось. А голки в мене з собою.
— Ні.
— Зурочення є аморальним вчинком і негативно впливає на карму, — додала Маґрат.
— А я все одно його зурочу, — вперто сказала Тітуня. — Хай навіть пошепки. Я в тому його підземеллі ледь дуба не врізала, а йому хоч би що!
— Ми не збираємося його зурочувати, — сказала Бабуня. — Ми збираємося його змістити. Де там наш старий король?
— Я лишила каменюку на кухонному столі, — сказала Тітуня. — Всі нерви собі вже вимотала.
— Дивно, — сказала Маґрат. — Він поводився так чемно. Принаймні для привида.
— Та він-то нічого. А от усі решта… — сказала Тітуня.
— Решта?
— Він мені каже: «О, молю тебе, винеси з палацу якого-небудь каменя, аби я міг у ньому оселитися», — пояснила Тітуня Оґґ. — «Тут песець як нудно — вибачте, шановна пані, мою хапонську». Звичайно, я йому допомогла. Але ж куди там — до каменя напхалася ще ціла купа привидів. Канікули вирішили собі влаштувати. Ні, я нічого не маю проти привидів — принаймні королівської крові, — але не в моєму помешканні. А тепер у мене по пральні з диким ґвалтом гасає якась ненормальна на колісниці, в коморі засіли двоє маленьких близнят, по кімнатах стирчать якісь безголові дядьки, хтось без угаву верещить під кухонною раковиною, і ще якийсь неприкаяний волохатий по всій хаті вештається. Куди це годиться?
— Нема його — і добре, — сказала Бабуня. — Сторонні люди нам тут не потрібні.
— Він не людина, а привид, — нагадала Маґрат.
— Не будемо занурюватися в деталі, — холодно відповіла Бабуня.
— В кожному випадку, повернути його на трон не вдасться, — продовжувала Маґрат. — Привиди не можуть царювати. На нього ж навіть корону не вдягнеш. Вона просто провалиться.
— Ми зведемо на трон його сина, — сказала Бабуня. — Все буде за правилами спадкоємництва.
— Знов за рибу гроші, — роздратовано сказала Тітуня. — Можливо, воно все і вийшло б років за п’ятнадцять, але…
— Сьогодні, — урвала її Бабуня.
— Дитя — на трон? Та воно й п’яти хвилин не протягне.
— Не дитя, — спокійно сказала Бабуня. — Дорослого. Пам’ятаєш Еліс Демередж[40]?
Запала тиша.
По хвилі Тітуня Оґґ повільно сіла на одну з навколишніх брил.
— Прокляття, — прошепотіла вона. — Ти справді збираєшся?..
— Я збираюся спробувати.
— Прокляття, — повторила Тітуня ще тихіше. — Ти наперед усе обдумала, еге ж?
— Так.
— Але послухай, Есме. Чорна Еліс була кращою з кращих. Тобто тобі, звісно, нема рівних в головології, плануванні й усьому такому. Але ж Чорна Еліс… Вона ж просто не задавалася питанням, що можливо, а що ні.
40
Демередж (від фр.