На придбаному Вітолером за неймовірні гроші невеличкому пагорбі при березі зводилася нова будівля. Подібно до гриба, вона росла навіть уночі: у світлі металевих діжок з палаючою нафтою. Г’юл розрізняв на риштуванні фігурки найманих робітників та навіть деяких акторів, що не вважали нічну пору доби достатньою підставою, аби припинити роботу.
Нові будівлі з’являлися в Анк-Морпорку нечасто; тут же йшлося навіть про новий тип будівлі.
«Дискум».
Вітолеру ідея попервах не сподобалася, але юний Томджон не відступав. А він, це знали всі, якщо впирався, то міг і річку переконати текти навпаки.
— Хлопче, але ж ми мандрівні актори, — сказав Вітолер приреченим тоном людини, яка розуміє, що врешті-решт здасться. — Не в моєму віці різко міняти це амплуа.
— Це створює масу проблем, — твердо сказав Томджон. — Усі ці сирі ночі та холодні ранки — а ви ж не молодшаєте. Нам треба осісти на одному місці, й нехай глядач іде до нас сам. А він піде. Ви знаєте, які натовпи ми зараз збираємо. Г’юлові п’єси славляться скрізь.
— Справа не в п’єсах, а в акторах, — сказав тоді Г’юл.
— Не уявляю себе біля каміна в тісній кімнаті, чи, там, на пуховій перині, — заявив Вітолер, але поглянув на вираз обличчя дружини і здався.
А потім дійшла справа і до самого театру. Змусити річку текти навпаки було дитячою забавкою порівняно з тим, аби змусити Вітолера розкошелитися — але навіть він не міг заперечувати, що з певних пір вони заробляли чудово. Власне, відтоді, як Томджон виріс достатньо, щоб носити штани та зв’язати два слова.
Г’юл і Вітолер особисто спостерігали за початком будівництва дерев’яного каркаса.
— Це неприродно, — скаржився Вітолер, спираючись на свій ціпок. — Спроба зловити дух театру і посадити його в клітку вб’є цей дух.
— Не знаю, не знаю, — невпевнено протягнув Г’юл.
Томджон розробив детальний план і присвятив весь попередній вечір тому, аби донести його до Г’юла, перш ніж хоч словом обмовитися батькові. Після цього гномів розум заполонили картини задників, рухомих декорацій, лаштунків, драпірувань та неймовірних машин, які спускають богів з небес або піднімають демонів пекла через ляди в підлозі. Г’юл був здатен заперечувати проти цих нововведень не більше, ніж мавпа — проти відвідання бананової плантації.
— В цієї чортівні навіть немає назви, — сказав тоді Вітолер. — Мені варто було б назвати її «Золотою жилою», бо саме стільки вона мені коштуватиме. Як ми відіб’ємо ці витрати, хотів би я довідатися.
Взагалі-то вони перебрали цілу купу назв, от тільки жодна з них не влаштувала Томджона.
— Це має бути назва, яка означатиме все, — продовжував Вітолер. — Адже театр сам по собі включає все. Весь світ на сцені, якщо ви мене розумієте.
І Г’юл, уже знаючи, що влучив у яблучко, вимовив:
— «Дискум».
Тепер «Дискум» було майже добудовано — а він усе ніяк не міг завершити нову п’єсу.
Гном зачинив вікно і повернувся за письмовий стіл. Він взяв перо і підтягнув до себе аркуш. Раптом йому спало на думку: а світ же і є сценою з точки зору богів…
По хвилі він почав писати.
«Так, Диск — театр, — писав він, — де всі чоловіки й жінки — актори».[44]
На жаль, тут він зробив паузу, і на нього бурулькою впала нова порція натхнення, скеровуючи думку на зовсім інший шлях.
Він подивився на написане й додав: «Крім тих, які там продають попкорн».
Утім, поміркувавши, він перекреслив цю фразу і спробував продовжити: «Тут кожному прописаний свій вихід, і не одну з них кожне грає роль».
Це мало дещо кращий вигляд. Але, схоже, він знову втратив основну ідею. Йому потрібен був час. Можливо, ціла вічність…
З сусідньої кімнати почувся приглушений скрик. Щось гупнуло. Г’юл випустив із рук перо, підскочив до дверей і обережно відчинив їх.
Зблідлий Томджон сидів посеред ліжка. Коли Г’юл зайшов, він полегшено видихнув.
— Г’юле?
— Що сталося, хлопче? Кошмари?
— Ох, це було жахливо! Я знову їх побачив! На якусь мить я подумав, що й справді…
Г’юл, який, слухаючи на піввуха, збирав розкиданий по кімнаті одяг Томджона, зупинився. Він знав, що сни — це серйозно. Йому самому вони давали ідеї для п’єс.
— Що справді? — спитав він.
— Це було як… Ну, ніби я був всередині чогось, якоїсь посудини, а ззовні на мене витріщалися три жахливих обличчя.
44
Тут і далі знамениту цитату з п’єси Шекспіра «Як вам це сподобається» подано в перекладі Олександра Мокровольського. —