— По-моєму, я непогано виступив, — сказав Томджон.
— Аж занадто.
Хлопець потер долоні.
— Твоя правда. Куди йдемо далі?
— Далі?
— Ніч іще тільки починається!
— Ніч уже закінчується. А починається день, — поспішно сказав гном.
— Все одно я не хочу додому. Тут немає якогось спокійнішого місця? Ми ж і по ковточку зробити не встигли.
Г’юл зітхнув.
— Я чув про тролеві таверни, — сказав Томджон. — Десь у Затінках[48] такі є. Хотів би я побувати в тролевій таверні.
— Хлопче, вони тільки для тролів. Там наливають рідку лаву, подають гальку зі спеціями, а грають важкий метал.
— А гномові бари?
— Не варіант, — гаряче заперечив гном. — До того ж тобі довелося б сидіти там нагинці.
— Наливайки для нижчого класу, еге ж?
— Гаразд, подивися на це так: як довго ти зміг би горланити пісні про золото?
— «Це жовте, це дзвенить і можеш за нього все купити ти», — видав Томджон для експерименту. Вони проштовхувалися крізь заюрмлену площу Розбитих місяців. — Секунди чотири.
— Отож. А на п’ятій годині поспіль це вже трохи приїдається.
Г’юл з похмурим виразом обличчя копнув ногою бруківку. Коли вони заїжджали до цього міста попереднього разу, він навідався до кількох гномових барів — і йому там не сподобалося. Його земляки, які на батьківщині не робили нічого небезпечнішого за добування залізної руди та полювання на невеликих звірів, у місті відчували необхідним не вилазити з кольчуг, не виходити з дому без сокири на поясі і брати імена на кшталт Тімкін Вирвидуб. І ніхто не міг змагатися з міським гномом у вмінні квасити. Часом гном примудрявся спустошити весь кухоль так, що до горлянки не потрапляло ані краплі.
— Так чи так, — продовжив Г’юл, — тебе все одно звідти викинули б. За нонконформізм. Бо насправді текст пісні про золото такий: «Золото, золото, золото, золото, золото, золото».
— А приспів?
— «Золото, золото, золото, золото, золото», — відповів Г’юл.
— Е, ти пропустив ще одне «золото».
— Таким от неправильним гномом я виріс.
— Ну не те щоб «виріс», садовий пеньок, — усміхнувся Томджон.
Гном тихо зашипів крізь зуби.
— Вибач, — поспішно сказав Томджон. — Просто батько…
— Я знайомий з твоїм батьком не перший день, — перервав його Г’юл. — Ми не один пуд солі разом з’їли, і, хай мені грець, не раз бувало так, що крім солі їсти більше було нічого. До того, як тебе… — він затнувся. — Словом, усяке було, — промимрив він. — От я й кажу, що… кожен є тим, ким він є.
— Так. Вибач ще раз.
— Розумієш, справа в тому… — гном раптом зупинився перед початком темної алеї. — Ти нічого не чув?
Обоє втупилися в темряву, вкотре видаючи в собі провінціалів. Морпоркці не спиняються роздивитися темну алею, якщо звідти чутно підозрілі звуки. А коли бачать якусь штовханину, не кидаються на допомогу — принаймні на допомогу тому, хто обрав не той бік важкого черевика. Також вони в жодному разі не кричать: «Агов!». І вже точно не дивуються, якщо зловмисники, замість панічної втечі, починають розмахувати перед ними якимись картками.
— Що це таке? — спитав Томджон.
— Це ж блазень! — вигукнув Г’юл. — Вони пограбували блазня!
— «Ліцензія грабіжнека»? — спитав Томджон, впритул роздивляючись картку.
— Достоту так, — сказав ватажок трійці нападників. — Тільки ви на нас не розраховуйте, бо ми вже йдемо по домах.
— Угу, — підтвердив один з його колег. — Це все через ці, як їх, квоти.
— Але ви його побили!
— Та ладно, тіки трохи. Це навіть і не биття.
— Це типу ногами по спині поплескали, — додав третій грабіжник.
— Баш на баш. Знаєте, як він Рона з правої навернув?
— Ага. Ніякого поняття в чоловіка.
— Ах ви ж безсердечні… — почав був Г’юл, але Томджон застережно поклав йому руку на голову.
Він перевернув картку. На звороті було написано:
«Дж. Г. «М’якоступ» Боґґіс та небожі
Крадіжки на Замовленя
«Стара Фірма» (з вами з 1789 р.)
Всі типи крадіжок, проффесійно і конфеденційно
Порядок у обкрадених приміщенях
Виклик 24 години на добу
Крадіжки всіх розмірів
СТАВАЙТЕ ПОСТІЙНИМ КЛІЄНТОМ»
— Схоже, все оформлено як слід, — неохоче вимовив Томджон.
Від подиву Г’юл відпустив жертву нападу, якій саме допомагав зіп’ятися на ноги.
48
Старовинний район Анк-Морпорка, який вважається значно неприємнішим та небезпечнішим за решту міста, що неабияк дивує приїжджих.