Выбрать главу

— Як слід?! — заволав він. — У грабіжників? 

— Звичайно, ми випишемо йому квитанцію, — сказав Боґґіс. — Та хай ще тішиться, що він саме нам трапився. Новачки часом взагалі без поняття бувають.[49] 

— Свинопаси, — погодився хтось із племінників 

— І скільки ж ви з нього зняли? — спитав Томджон. 

Боґґіс витягнув з-за пояса блазневий гаманець, розв’язав його і зблід. 

— А щоб тебе, — промимрив він. 

Племінники обступили його з трьох боків. 

— Ось тобі й маєш. 

— Отаке вже вдруге в цьому році, дядьку… 

Боґґінс глипнув на жертву. 

— Звідки ж я знав? Ну от звідки? Тобто гляньте на нього — чого ви чекали? Кількох мідяків, ясен пень! Ми б на нього і уваги не звернули, якби він нам сам по дорозі додому не трапився. Ото воно так і виходить — для інших постаралися. 

— То скільки він мав? — повторив Томджон. 

— Та тут доларів сто сріблом, — простогнав Боґґінс, розмахуючи гаманцем. — Це ж не мій рівень. Не мій клас. Мені таких грошей не можна і в руки брати: щоб стільки з когось зняти, треба бути в Гільдії адвокатів чи в чомусь подібному. Я перевищив квоту, отакі справи. 

— То просто поверни йому гроші, — здивувався Томджон. 

— Та я ж йому квитанцію виписав! 

— А на них, цей-во, номери, — пояснив наймолодший з племінників. — І потім Гільдія їх, як його, звіряє… 

Г’юл схопив Томджона за руку. 

— Вибачте, ми на хвилинку, — кинув він засмученому злодієві й потягнув Томджона на інший бік алеї. 

— Так, поясни-но, — сказав він. — Хто з нас з’їхав з глузду? Вони? Я? Ти? 

Томджон пояснив. 

— То це законно? 

— До певної міри. Дивовижно, еге ж? Мені це один чоловік у пабі колись розтлумачив. 

— І оце вони бідкаються, що відібрали забагато

— Еге ж. Я так розумію, їхня Гільдія ці речі контролює дуже суворо. 

Жертва пограбування, що висіла в них на руках, застогнала. Почулося якесь дзеленчання. 

— Приглянь за ним, — сказав Томджон. — Я все владнаю. 

Він підійшов до грабіжників. Ті були дуже стурбованими. 

— Ну-у-у, — промимрив Боґґінс так, ніби його увазі запропонували нову теорію виникнення Всесвіту, — але ж квитанція… Ми маємо її заповнити — дата, місце, підпис, усе таке… 

— Мій клієнт схильний вважати, що насправді ви пограбували його на, припустімо, п’ять мідяків, — змовницьки продовжував Томджон. 

— Дідька лисого! — закричав блазень, який почав приходити до тями. 

— Зазначена сума включає два мідяки за поточним курсом, три мідяки на покриття транспортних витрат, оплату за… е-м-м… 

— …амортизацію засобів виробництва, — підказав Боґґінс. 

— Саме так. 

— Все чесно, — Боґґінс поглянув поверх Томджонової голови на блазня, який був уже цілком притомний — і вкрай розлючений. — Все цілком чесно, — повторив він гучніше. — Справжня дипломатія. Дуже вам вдячний. 

Він подивився на Томджона. 

— Може, замовите що-небудь, сер? — поцікавився він. — Тільки скажіть. У цьому сезоні в нас є нова пропозиція по завданню тяжких тілесних. Практично безболісно, ви майже нічого не відчуєте. 

— Навіть подряпин не буде, — додав старший племінник. — До того ж ви можете самі обрати, яку частину тіла вам пошкодять. 

— Гадаю, в цьому плані у мене вже є давні надійні зв’язки, — тим самим змовницьким тоном відгукнувся Томджон. 

— А. Що ж. Тоді нема питань. На все добре. 

— Лишається тільки, — додав Томджон, коли грабіжники вже зробили перші кроки, — узгодити питання гонорару за посередницькі послуги. 

Над Анк-Морпорком остигав сірий попіл ночі. Томджон та Г’юл сиділи один навпроти одного в своїх апартаментах і рахували гроші. 

— За моїми підрахунками, три срібних долари та вісімнадцять мідяків чистого прибутку, — сказав Томджон. 

— Це було неймовірно, — сказав блазень. — Я про те, як вони запропонували зайти до них додому і взяти ще грошей після того, як ви виголосили їм промову про права людини. 

Він узяв ще трохи мазі від синців і знову помастив ґулю на голові. 

— А наймолодший аж заплакав, — додав він. — Неймовірно. 

— Це загоїться, — сказав Г’юл. 

— То ви справді гном? 

Г’юл не почувався готовим заперечувати. 

— А ви справді блазень, — сказав він. 

— Авжеж. Ви за дзвіночками вгадали, так? — стомлено сказав блазень, потираючи ребра. 

— І за дзвіночками теж. 

Томджон, скривившись, копнув Г’юла по нозі під столом. 

— По правді кажучи, я вам дуже вдячний, — промовив блазень. Він звівся на ноги й скривися від болю. — І я хотів би вам якось віддячити. Тут ще відчинені які-небудь шинки? 

вернуться

49

Система ліцензованої злочинності Анк-Морпорка — предмет заздрощів багатьох інших держав — завдячує своєю появою чинному Патрицієві Ветінарі. На його думку, підтримувати правопорядок у місті з мільйоном мешканців можливо лише за умови офіційного визнання різноманітних банд та грабіжницьких зграй, надання їм професійного статусу, регулярного запрошення їхніх ватажків на спеціально влаштовані бенкети та законодавчого встановлення певного рівня вуличної злочинності — після чого можна було змусити ватажків не допускати перевищень цього рівня під загрозою позбавлення новонабутих пільг та, заодно, чималих ділянок шкіри. Це спрацювало. Правопорушники виявилися чудовими правоохоронцями; неліцензовані злочинці, наприклад, дуже швидко зрозуміли, що замість ночі-другої в камері можуть провести вічність на дні річки. 

Щоправда, виникли труднощі з веденням статистики, що покликало до життя цілу систему бюджетного планування, розрахунку квот та реєстрації прав, призначену: а) забезпечити достатній життєвий рівень для ліцензованих злочинців, б) гарантувати, що жодного громадянина не буде пограбовано частіше за певну встановлену норму. Власне, найдалекоглядніші громадяни одразу почали укладати угоди на певну кількість крадіжок, нападів тощо протягом усього фінансового року — зазвичай за умов заподіяння їм шкоди в зручних умовах їхніх власних домівок, аби вільно пересуватися вулицями всю решту часу. Відтак нововведення прижилися й сприяли миру та гармонії в суспільстві, чим учергове було продемонстровано, що порівняно з Правителем Ветінарі Макіавеллі не годився би навіть у директори сільського продуктового. — Прим. авт.