— То ти це зробиш? — повторив Вітолер.
— Та можна, — сказав Г’юл. — Але… Гм, не знаю…
— Коли що, я не хотів би на тебе тиснути, — сказав Вітолер.
Три пари очей знову спинилися на торбинці зі сріблом.
— Усе це справді трохи підозріло, — погодився Томджон. — Тобто блазень-то людина пристойна. Але ідею свою він викладав… якось дивно. Слова говорили одне, а очі — щось інше. І в мене склалося враження, що правду говорять саме очі.
— З іншого боку, — поквапливо сказав Вітолер, — кому зашкодить ще одна п’єса? А воно того варте.
Г’юл підняв голову.
— Ти про що? — неуважно спитав він.
— Про сюжет[50], — відповів Вітолер.
Деякий час не чулося нічого, крім барабанного дробу гномових пальців. Торбина зі сріблом чомусь стала здаватися більшою. Вона наче поступово заповнювала всю кімнату.
— Воно того… — на диво голосно почав Вітолер.
— З моєї точки зору… — почав Г’юл.
Обоє замовкли.
— Вибач. Договорюй.
— Та нічого. Кажи вже.
— Я просто хотів сказати, що на будівництво «Дискума» нам грошей достатньо і так, — сказав Г’юл.
— Хіба що на стіни та сцену, — сказав Вітолер. — Але більше ні на що. Ні на ляди з пекла, ні на машини для богів з небес. Чи на платформу-барабан. Чи на механічні віяла для штучного вітру.
— Ми ж усе життя без них обходилися, — сказав Г’юл. — Пам’ятаєш старі добрі часи? Все, що ми мали — це дошки та трохи фарбованої мішковини. Зате скільки ентузіазму! Коли нам був потрібен вітер, ми створювали його самотужки, — він знову побарабанив пальцями. — Хоча, — тихо додав він, — нам не завадила б машина для зображення хвиль. Зовсім невеличка. У мене ж є ота ідея про те, як корабель налітає на рифи поблизу невідомого острова, і отам…
— Вибач, нічого не буде, — покрутив головою Вітолер.
— Але ж ми не раз збирали цілі натовпи! — здивувався Томджон.
— Звісно, хлопче. Звісно. Але ця публіка платила по півпенні. А майстри-механіки хочуть срібла. Якби ми хотіли стати заможними людьми… тобто персонами, — поспішно виправився він, — нам треба було б народитися теслями, — він засовався на стільці. — Я вже заборгував тролеві Хризофразу[51] більше, ніж слід було б.
Двоє колег втупилися в нього.
— Та ж він відриває боржниками руки й ноги! — вигукнув Томджон.
— Скільки ти йому винен? — спитав Г’юл.
— Та все гаразд, — поспішно відповів Вітолер. — Відсотки покривати я встигаю. Більш-менш.
— Чудово, але скільки ти винен в цілому?
— Одну руку й одну ногу.
На обличчях юнака та гнома відбився жах.
— Як ти міг бути настільки…
— Я зробив це для вас! Томджонові потрібно на велику сцену, він не має гробити здоров’я, ночуючи в халабудах і не маючи власного дому. А тобі, мій друже, давно час десь осісти й отримати в своє розпорядження усі ці ляди й… хвилювальні машини, чи як його там. Саме ви колись підбивали мене на всю цю справу, і я подумав, що ви маєте рацію. Не можна жити постійно в дорозі, даючи по дві вистави на день для купки селян, до яких потім доводиться підходити з простягнутим капелюхом. Яке майбутнє нам світило? Я подумав, що нам треба мати постійне місце для вистав, зі зручними місцями для поважних гостей, тих, хто не стане кидатися картоплинами в акторів. Я сказав — начхати на ціну! Я тільки хотів, щоб ви…
— Гаразд, гаразд! — скричав Г’юл. — Я напишу цю п’єсу!
— А я в ній зіграю, — додав Томджон.
— Майте на увазі, я нікого ні до чого не примушую, — сказав Вітолер. — Це ваш власний вибір.
Г’юл насуплено дивився у стіл. Він мусив визнати, що блазнева пропозиція мала свої привабливі сторони. Три відьми — це було чудово для будь-якого сюжету. Двох було би замало, а чотирьох — забагато… Ці три відьми могли б втручатися в людські долі й таке інше. Багато диму і зеленого освітлення. В сюжет з трьома відьмами можна включити що хочеш — аж дивно, що досі до цього ніхто не додумався.
— То ми кажемо цьому блазневі, що згодні, правильно? — спитав Вітолер, кладучи руку на торбинку зі сріблом.
Добряча буря, думав він тим часом, теж річ ніколи не зайва. І лінія привида, яку він сам же колись скоротив у «Потіш себе», заявивши, що вони не можуть дозволити собі муслін для савана. Можливо, вдалося б знайти місце і для Смерті. З юного Семерта вийшов би збіса хороший Смерть, потрібні тільки білила для обличчя та черевики на платформі…
50
В оригіналі Вітолер говорить спершу про «оплату» (
51
Перекручене «хризопраз» — напівкоштовний камінь, різновид халцедону з домішкою нікелю. —