Вона накрила кулю чорною оксамитовою торбою.
— Це неблизький шлях, — сказала Тітуня. — Не кажи гоп, поки не перебрешеш. Дорогою можуть напасти розбійники.
— Ми за ним приглянемо, — сказала Бабуня.
— Це неправильно. Якщо йому судилося стати королем, він повинен вміти сам захищати себе, — сказала Маґрат.
— Нема чого йому по дорозі силу молодецьку витрачати, — манірно сказала Бабуня. — Він нам потрібен тут у всій красі.
— Гаразд, але вже тоді він має сам дати собі ради, — сказала Маґрат.
Бабуня по-діловому ляснула долонею об долоню.
— Твоя правда, — сказала вона. — Якщо він перемагатиме, ми не станемо втручатися.
Ця їхня зустріч відбувалася в будиночку Тітуні Оґґ. Коли вже майже на світанку Бабуня зібралася додому, Маґрат лишилася під приводом допомоги з прибиранням.
— Як же з принципом невтручання? — поцікавилася вона у Тітуні.
— Ти про що?
— Тітуню, ти знаєш, про що.
— Та це ж і не зовсім втручання, — недоладно спробувала парирувати Тітуня. — Ми просто допомагаємо справам іти, як вони йдуть.
— Та ти сама не віриш у те, що кажеш!
Тітуня сіла на канапу і стала нервово м’яти подушку.
— Ну, як би це тобі сказати… Усі ці принципи і невтручання годяться, коли все нормально, — сказала вона. — Не втручатися легко, коли немає потреби втручатися. А в мене є сім’я, і я повинна думати про неї. Наш Джейсон уже влаштував пару бійок через оцю балаканину про відьом. Нашого Шона виперли з армії. І мені здається, що коли ми допоможемо новому королю, він, в свою чергу, муситиме нам віддячити. Це ж цілком справедливо.
— Ти ж лише минулого тижня казала… — почала вражена таким відвертим проявом прагматизму Маґрат і навіть не знайшла в собі сил договорити.
— Тиждень — це довгий час, коли маєш справу з магією, — сказала Тітуня. — За цей час може й п’ятнадцять років проминути. Хай там як, Есме від свого не відступиться, і я не палаю бажанням її зупиняти.
— Отже, ти хочеш сказати, — промовила Маґрат крижаним тоном, — що всі ці розмови про «невтручання» — це щось таке, як клятва ніколи не плавати. Тобто такої клятви дотримуєшся, поки не почнеш тонути, еге ж?
— Це краще, ніж і справді потонути, — відповіла Тітуня.
Вона потяглася до камінної полички, зняла звідти глиняну люльку, більше схожу на маленьку яму для варіння смоли, й під пильним поглядом Ґрібо, що розлігся на своїй подушці, припалила її лучиною від згасаючого вогню.
Маґрат ніби несвідомо зняла з магічної кулі накинуту на неї торбу й зазирнула в кришталеві глибини.
— Схоже, ніколи мені не опанувати відьомство повністю, — сказала вона. — Тільки-но здасться, що щось зрозуміла, як усе міняється.
— Ми — лише люди, — Тітуня випустила в камін хмарку синього диму. — Всі — лише люди.
— Можна позичити кристал? — раптом спитала Маґрат.
— Та на здоров’я.
Коли юна відьма рушила до виходу, Тітуня з усмішкою кинула їй услід:
— Посварилася зі своїм хлопцем?
— Ти про що?
— Та вже кілька тижнів його не бачу.
— А, просто герцог послав його до… — Маґрат затнулася. —…послав із якимось дорученням. Хай там як, мене це не цікавить.
— Я так і зрозуміла. Ну, хай там як, кристал бери, нема питань.
Діставшись додому, Маґрат полегшено зітхнула. На торф’яних болотах у цю годину зазвичай нікого не траплялося, але за останні пару місяців справи в королівстві однозначно погіршилися. Окрім загальнопоширених тепер підозр щодо відьом, нечисленні мешканці Ланкру, що вряди-годи спілкувалися з рештою світу, почали здогадуватися, що в королівства або а) почали відбуватися речі, раніше нечувані, або б) щось зіпсувалося у механізмі Часу. Підтвердити останню версію було нелегко[55] — та все-таки нечисленні мандрівники, що подолали гірські стежки до королівства з початком весни, мали суттєво старіший вигляд, ніж слід було б. У Вівцескелях, з їхнім надвисоким магічним потенціалом, завжди можна було чекати будь-чого неочікуваного, але зникнення цілих років протягом однієї-єдиної ночі було пригодою надзвичайного характеру.
Маґрат замкнула двері, зачинила віконниці й обережно поставила кришталеву кулю на кухонний стіл.
Вона зосередилася…
Блазень куняв під брезентом на борту баржі, яка прямувала проти течії Анку зі швидкістю добрячих дві милі за годину. Не те щоб це був найцікавіший спосіб мандрувати світом, але врешті-решт ви таки потрапляли до пункту призначення.
55
Адже в різних країнах та містах час фіксували по-різному. Зрештою, коли на клаптику всього в сотню квадратних миль один і той же рік називається Роком Малого Кажана, Роком Сподіваної Мавпи, Роком Хмари, Що Чигає, Роком Огрядних Корів та Роком Тямущих Жеребців; коли на цьому клаптику є щонайменше дев’ять систем літочислення — за датами коронування монархів1, народження пророків чи надзвичайних подій, і в кожному році — різна кількість місяців, причому в деяких системах ці місяці не діляться на тижні, а в одній з них не існує такої міри часу, як доба — тоді єдине, в чому всі погоджуються — це що для хорошого сексу часу завжди замало2.
1 Календар Мунтабської Теократії відраховується не в майбутнє, а в минуле. Чому — не знає ніхто, і навряд чи варто їхати туди, щоб з’ясувати.
2 Звичайно, за винятком племені Забінґо з Великого Нефу. —