— І що ви маєте робити?
Друга Відьма почухала перуку, що намагалася самотужки сповзти з її голови.
— Зурочувати людей? — припустила вона. — В сценарії написано…
— НЕ ЧУЮ!
— Ми маємо зурочувати людей! — хором відрапортували вони, стаючи струнко і дивлячись просто перед собою, аби не зустрічатися поглядами з гномом.
Г’юл промарширував у зворотному напрямку.
— Хто ви такі?
— Ми — потвори, Г’юле!
— Які саме потвори?
— Чорні й нічні! — скричали вони, нарешті входячи в роль.
— Наскільки чорні й нічні?
— Лиховісно нічні й чорні!
— Чи ви замислюєте чорні справи?
— Достоту так!
— І потай?
— Достоту так!
Г’юл випростався на весь свій зріст, скільки того було.
— Хто-ви-такі? — заволав він.
— Ми — лиховісні, нічні й чорні потвори, які потай замислюють чорні справи!
— Так!
Тремтячим пальцем він вказав у напрямку сцени, й цієї миті драматичне натхнення пронизало творчі центри в його голові; понизивши голос, він вимовив:
— А тепер ідіть туди й відсмаліть, як у пеклі. Не заради мене. Не заради триклятого капітана, — він перекотив з куточка у куточок вуст уявний недопалок сигари, поглибше наcунув уявний олов’яний шолом і проскреготів: — Але заради капрала Вальковськи та його собачєтка[57]!
Відьми втупилися в нього, не знаючи, що й думати.
Тут хтось гримнув бляшаним листом — і чари миттєво розвіялися.
Г’юл закотив очі. Він виріс у горах, де грози переступали з вершини на вершину на ногах із блискавиць. Він пам’ятав буревії, після яких гори набували нової форми, а зі схилів зникали цілі ліси. Удар в бляшаний лист чомусь був мало схожий на них, як би сильно по цьому листу не гатили.
«Тільки раз, — подумав він, — один тільки раз. Нехай у цей єдиний раз усе піде як слід».
Він розплющив очі і втупився у відьом.
— Чого поставали? — скрикнув він. — Вперед, і прокляніть усіх як слід, нехай їм грець!
Вони рвонули на сцену. Гном провів їх поглядом, і тут Томджон постукав його по маківці.
— Г’юле, корона загубилася.
— М-м-м? — перепитав гном, чия уява саме щосили заходилася над пошуками способів створити громо-блискавкову машину.
— Корона загубилася, Г’юле. А я ж маю бути на сцені в короні.
— Та ну, має бути на місці. Ота велика, з червоними скельцями, дуже солідна — ми нею користалися в отому місті з великим майданом…
— І там її, я думаю, й забули.
Бляшаний «грім» кволо пролунав іще раз, але навіть попри це та частина Г’юла, що пропускала через себе все, що відбувалося на сцені, відчула, як слабшає і спотикається голос актора. Гном рвонув до лаштунків.
— «О, скільки задушив я немовлят», — просичав він і бігом повернувся назад.
— То знайди іншу, — невпевнено промовив він. — У скрині з реквізитом. Ти все-таки Лихий Король, тобі без корони ніяк. Давай, роби щось, хлопче. У тебе лише кілька хвилин. Імпровізуй!
Томджон рушив назад до скринь із реквізитом. Він виріс серед корон, великих золотих корон із дерева та гіпсу, усипаних скляним кришивом. Він вчився ходити з символами Влади на голові. Але більшість із них лишилися в «Дискумі». Розкопуючи накопичені роками геологічні нашарування реквізиту, він видобував зі скринь кинджали з фальшивими лезами, черепи, вази — й нарешті на самому дні його пальці намацали тонкий предмет у формі корони. Раніше ніхто не використовував це для вистав, бо ця корона мала такий несолідний вигляд…
На цьому місці дуже хочеться сказати, що корона здригнулася від його доторку, ніби жива. Не виключено, так воно й було.
Бабуня була непорушна, як статуя, — і майже така ж холодна. На неї сходило усвідомлення страшної правди.
— Це ми, — промовила вона. — Навколо отого ідіотського казана. Це все про нас, Ґіто.
Тітуня Оґґ не донесла черговий горіх до своїх беззубих ясен. Вона вслýхалась у текст.
— Я ніколи нікого ніде не топила! — обурилася вона. — Там щойно сказали, що топлять людей. Я такого не робила!
На майданчику сторожової вежі Маґрат штовхнула блазня ліктем.
— Зелені рум’яна, — промовила вона, роздивляючись Третю Відьму. — У мене ж зовсім не такий вигляд, правда ж?
— Зовсім ні! — запевнив блазень.
— А це волосся!
Блазень вистромився між зубців парапету, ніби голодна ґоргулья.
— По-моєму, це просто солома, — сказав він. — І ще й не дуже чиста.
Він вагався, увіп’явшись пальцями в укритий мохом камінь. Перед від’їздом з Анк-Морпорка він поцікавився у Г’юла, з якими словами варто звертатися до юних панн, і зубрив ці слова всю дорогу додому. Зараз чи ніколи.
57
Фанатські енциклопедії Дискосвіту та обговорення на форумах переважно одностайні щодо того, що капрал Вальковськи — збірне ім’я, яке відсилає до фільмів про Другу світову війну та типового персонажа з польським прізвищем. Під «собачєтком» Пратчетт міг мати на увазі історію йоркширського тер’єра Смокі, який попри «небойову» зовнішність став відомим військовим собакою, теж у часи Другої світової. —