— Правитель, що покладається на чесноту, немовби північна Полярна зоря, що завмерла на своєму місці серед сонму сузір’їв, що обертаються навколо неї.
Учитель казав:
— Три сотні Пісень варті одного рядка, який каже: «Його думка не ухиляється».
Учитель сказав:
— Якщо правити за допомогою закону, гамувати караючи, то народ побережеться, але не знатиме сорому. Якщо правити, маючи на думці чесноту, порядкувати за ритуалом, народ не тільки засоромиться, але й виявить покору.
Учитель сказав:
— П’ятнадцяти років я відчув бажання навчатись; у тридцять років я ствердився; дійшовши сорока, звільнився від сумнівів; у п’ятдесят пізнав веління Неба; у шістдесят мій слух став проникливим; з сімдесяти років я йду за бажаннями серця, дотримуючись міри.
Милосердний зі Старших спитав про те, що таке синівська шаноба.
Учитель відповів:
— Це те, коли не порушують ритуалів.
Пізніше Фань Чі віз Учителя, і той сказав:
— Старший Сунь спитав мене про те, що таке синівська шаноба, і я відповів: «Це те, коли не порушують ритуалів».
— Що це значить? — спитав Фань Чі.
Учитель відповів:
— Служи батькам за ритуалом, помруть — поховай за ритуалом і шануй їх жертвами за ритуалом.
Войовничий зі Старших спитав про те, що таке синівська шаноба.
Учитель відповів:
— Це те, коли батька й матір лише одне й тривожить — як би син не занедужав.
Цзию спитав про те, що таке синівська шаноба.
Учитель відповів:
— Нині синівська шаноба зводиться лише до утримання батьків. Але ж утримують і тварин. У чому буде тут відмінність, якщо не проявляти самої шаноби?
Цзися спитав про те, що таке синівська шаноба.
Учитель відповів:
— Вираз обличчя — ось у чім її складність. А коли з’являється якесь діло і молодші беруться до нього, а з’являться вино, їжа — і ними частують переродженого, то хіба в цьому полягає синівська шаноба?
Учитель сказав:
— Я весь день бесідував із Хуеєм; він виявляв таку повну згоду зі мною, що здавався дурним. Та, судячи з того, який він у себе вдома, у ньому є здатність розуміти. Хуей — недурна людина.
Учитель сказав:
— Де ховатись людині?
Де ховатись людині,
Якщо бачити, як вона чинить,
Глядіти на те, що вона наслідує,
І знати, що її задовольняє?
Учитель казав:
— Хто осягає нове, плекаючи старе,
Той може бути учителем.
Учитель сказав:
— Чеснотливий муж не інструмент.
Цзигун спитав про те, яким має бути чеснотливий муж.
Учитель відповів:
— він спершу бачить у слові діло, а потім — чинить за сказаним.
Учитель сказав:
— Чеснотливий муж співчутливий, але без упередженості.
Мала людина упереджена, але без співчутливості.
Учитель казав:
— Марне навчання без думки,
Небезпечні думки без навчання.
Учитель сказав:
— Захопленість чужими судженнями приносить тільки шкоду.
Учитель сказав:
— Ю! Чи навчити тебе, що таке знання?
Вважай знанням те, що знаєш, і вважай незнанням незнання. Це і є знання.
Цзичжан учився, щоб добитись заплати, і Учитель йому сказав:
— Більше слухай, оминаючи все неясне, обережно говори про решту — рідше вину-ватимуть. Більше спостерігай і сторонись небезпеки, обережно дій в решті — рідше каятимешся. Якщо рідко винуватять за слова і рідко каєшся у своїх учинках, у цьому і знайдеш заплату.
Князь Скорботної Пам’яті спитав:
— Як упокорити народ?
Конфуцій відповів:
— Якщо піднести й поставити чесних над безчесними, то народ упокориться. Якщо підносити безчесних, ставлячи їх над чесними, то народ не скориться.
Доброчинний із Молодших спитав про те, як добитися, щоб народ був шанобливий, вірний і натхненний.
Учитель відповів:
— Будь із ним серйозним, і він почне шанувати; виконуй обов’язок сина і батька, — і він буде вірний, піднеси здібних, напучуй не-умілих, — і він надихнеться.
Хтось запитав Конфуція:
— Чому ви не берете участі в керуванні державою?
Учитель відповів:
— У Книзі сказано: «Яка твоя пошана до батьків? Ти шануєш їх, ставишся з любов’ю до братів і проявляєш усе це у справах правління». Це і є управління державою. То навіщо для участі в ньому ставати на службу?