Цзию відповів:
— Знайшов Таньтай Меміна. Він не йде манівцями і з’являється в моєму домі лише в справах служби.
Учитель сказав:
— Мен Чжифань був скромним. Під час утечі перебував в ар’єргарді, але перед в’їздом у місто хльоснув свого коня і мовив: «Я не посмів би їхати позаду, та кінь не йшов уперед».
Учитель сказав:
— У наш вік навряд чи уникнеш біди, якщо ти гарний, як сунський Чжао, а красномовства жерця Чжу То не маєш.
Учитель казав:
— Хто може виходити, оминаючи двері? Але чому не йдуть цим шляхом?
Учитель сказав:
— Суть у простака затьмарила блиск,
У педанта блиск затьмарив усю суть, лише в чеснотливому мужі
Суть із блиском рівно змішані.
Учитель сказав:
— Люди живуть тим, що прямі. Коли брехун живий і здоровий, то лише випадково.
Учитель казав:
— Дізнатися — не то, що забажати, Бажати — не те, що насолоджуватись.
Учитель сказав:
— Хто височіє над середньою людиною, з тим можна говорити про високе; але з тим, хто нижчий за нього, про високе говорити не можна.
Фань Чі спитав про те, що таке знання.
Учитель відповів:
— Виконувати обов’язок перед людьми, шанувати демонів і духів, але до них не наближатись — це і може називатися знанням.
Фань Чі спитав про те, що таке людяність.
— Якщо вибрали труднощі замість успіху, це може називатися людяністю, — було за відповідь.
Учитель сказав:
— Розумний радіє водам,
Людяний радіє горам;
Розумний діє, людяний занурений у спокій;
Розумний повен радості, людяний довговічний.
Учитель казав:
— Одна лише зміна в уділі Ци,
І він дорівнюватиметься уділу лу;
Одна лише зміна в лу,
І лу дорівнюватиметься путі.
Учитель питав:
— Коли кубок уже не кубок, то який це кубок? Який це кубок?!
Цзай во спитав:
— Якщо того, хто людяний, сповістили, що хтось із людей, відомих своєю людяністю, впав у колодязь, то він би кинувся за ним?
Учитель відповів:
— Навіщо йому так робити? Адже чеснотливий муж готовий іти на смерть, але він не може гинути нерозсудливо; його здатні обдурити, але зробити з нього дурня не можна.
Учитель сказав:
— Чеснотливий муж, опановуючи всю ученість, теж може межу не перейти, якщо стримуватиме себе правилами ритуалу.
Учитель зустрівся з княгинею Наньцзи, і Цзилу був невдоволений. Учитель його клят-вено запевнив:
— Коли я неправильно вчинив, хай Небеса мене відкинуть! Хай Небеса мене відкинуть!
Учитель сказав:
— Непорушна середина — ця чеснота найвища з усіх, але давно вже рідко трапляється серед людей.
Цзигун спитав:
— Що скажете про те, хто широко чинить добро народові і здатен усім допомогти. Чи може він бути названий людяним?
Учитель відповів:
— Чому ж тільки людяним? Чи не так-таки чинять люди найвищої мудрості? Адже про це вболівали всім серцем Яо з Шунем! Хто людяний, той дає іншим опору, бажаючи сам її мати, і допомагає їм досягнути успіху, бажаючи сам його досягнути. вміння знайти приклад поблизу — ось у чім бачу я майстерність людяності.
Глава 7. Я продовжую
Учитель сказав:
— Я продовжую — не творю; я вірю в давнину і люблю її щиросердо. Насмілююсь у цьому зрівнятися з Лаопіном.
Учитель запитав:
— У мовчанні запам’ятовувати, навчатись ненаситно і наставляти інших невтомно — що є в мені із цього?
Учитель казав:
— Я почуваю печаль, коли не покращують звичаї, не усвідомлюють те, що вивчають, а знаючи обов’язок, не можуть за ним іти і не здатні усунути порок.
Учитель на дозвіллі Мав спокійний вигляд І здавався задоволеним.
Учитель побивався:
— Як звівся я! Уже давно не сниться мені князь Чжоу.
Учитель сказав:
— Прив’язаний усією душею до путі, Шукаю підтримку в чесноті,
Повен віри в людяність,
Утіху знаходжу в мистецтвах.
Учитель казав:
— Я всім даю поради, починаючи з тих, хто мені приносить в’язку в’яленого м’яса.