Довелося розкласти ще два вогнища. Полум'я відігнало хижака. Та незабаром ягуар знову почав кружляти навколо. Мисливець весь час підкидав хмизу у вогонь, а коли починав дрімати, стривожений кінь будив його. Отак і минала ніч. Утома все більше змагала Караї, хоч він боявся заснути. На всякий випадок він вирішив вийняти патрон з дробом і зарядити й другий ствол кулею або рубаним свинцем. Та коли він уже готувався це зробити, палаючі очі хижака засвітилися так близько, що він мимоволі вистрілив у них з обох стволів. У відповідь пролунав страшний рик.
Отже, він не схибив. Ревіння повторилося, потім ще раз, але вже далі. Мисливець перезарядив обидва стволи і, коли в лісі все затихло, знову скрутився калачиком у попелі й заснув. Він знав, що наляканий кінь розбудить його, тільки-по з'явиться найменша небезпека. Ось-ось мало зазоріти, і треба було виспатися.
Мисливця розбудив кінь, але не його. Син полковника — Альваро трохи не наїхав на нього своїм конем і, штурхаючи у плащ стволом рушниці, закричав щосили:
— Ви ще живі?
Проте це питання було зайве, бо мисливець підвівсь і почав потягуватися.
— Вже ранок? — також хтозна для чого запитав мисливець. — У мене була така тривожна ніч.
— У нас теж була не краща. Ми прокинулись, почувши ваш постріл, і подумали, що вам каюк. А тоді навколо хатини почав кружляти ягуар. Двері в хатині не зачиняються, і нам довелося лізти на дах. Перед тим тут ночували торговці скотом. Вони зарізали корову і півтуші покинули на гаку в хатині. Ви побачили б, як ягуар пошматував м'ясо! Він бенкетував у хатині цілісіньку ніч. Ніхто а нас не наважувався злізти, навіть коли над ранок звір потягнув геть. Тільки я насмілився спуститись, щоб глянути, що з вами. Всі ще сидять на даху.
До хатини Альваро повернувся разом з мисливцем. Удень легко було йти по сліду, так само як і відшукати брід. Супутники Альваро й досі сиділи на крутій покрівлі, готові в першу-ліпшу мить відкрити вогонь із усієї зброї, яку мали.
— Докторе! Ви живі!
Це нагадало мисливцеві, що він у Бразілії. Спершу він заперечував, щоб йому надавали вчений ступінь, до якого він не мав ніякого відношення. Але марно. Адже він возив із собою аптечку, і цього було досить, щоб його величали «дотор медіко», тобто доктором медицини! Та коли йому все-таки пощастило переконати їх, що це не так, його почали звати «дотор іпженейро», бо він мав вимірювальне приладдя. Коли ж він і це заперечив, то став для бразільців «дотор ретратіста», тобто» фотографом, бо серед його спорядження були штатив і камера. Що ж, у кожної країни свої звичаї — бразільці звикли наділяти кожного іноземця титулом доктора. Принаймні так було у той час, і Караї тільки махнув рукою й перестав боронитися від цих учених ступенів.
— І ви з такою купою заліза втекли на дах? — запитав мисливець. — Чому ж ви не стрельнули в ту кицьку або хоч би відповіли на мій постріл, щоб я міг вас знайти?
— Це, звісно, можна було зробити, але ніхто з нас не мав такого бажання. Адже у нас в Ріу Гранді ягуарів нема, і ми не знаємо, як з ними поводитись. Якби ви побачили ту пошматовану коров'ячу тушу, то й у вас відпала б охота стріляти.
— Що ж, я теж уперше в цих краях. Але ви могли б зрозуміти, що ягуар, який унадився по м'ясо, був неголодний. Його можна було відігнати, навіть вистріливши в повітря. Адже ви могли позбутися коней!
— А що б ви зробили на нашому місці?
— Я викинув би якнайдалі з халупи коров'ячу тушу. По-перше, щоб тут не смерділо, а по-друге, щоб ягуар бавився нею деінде і дав мені спокій. А коли б мав стільки зброї, як ви, то поклав би тушу на таке місце, звідки можна було спокійно підстрелити ягуара. А дертися на стрімку покрівлю, де ледве можна всидіти, мені б на думку не спало. Ви хоч повечеряли?
Усі хотіли їсти. У темряві ні в кого не було бажання йти по дрова, і всі страшенно зголодніли. Розклали велике багаття. Караї був радий цьому, бо відчував надзвичайну спрагу. Пити. з Болотяної Річки сиру воду йому не хотілось, і він мало не скрикнув від захвату, коли полковник витяг із сумки калабасу та золотом обкуту бомбільйю [53] і насипав у посудину мате.
Попиваючи мате, Караї і полковник жваво розмовляли. Незабаром з'ясувалося, що у них однакова мета: зав'язати стосунки з індіанцями. Проте Фейхоо не поспішав з цим.
— Треба відсвяткувати наше знайомство! Ми їдемо у маєток Порто Брагу. Старий португалець Брага влаштовує родинне свято, і ми запрошені на нього. їдьмо разом!
53
Бомбільйя — металева трубка з ситечком на одному кінці, через яку смокчуть парагвайський чай — мате.