Промінь покуштував ураган, вирішив, що він смачний, і засмоктав його край. Старкбласт рушив на південь, попервах повільно, та що далі, то швидше.
Тім прокинувся від співу птахів і сів, протираючи очі. Він не одразу збагнув, де він, але плетений кошик і зеленаві промені сонячного світла, що проникали крізь високі крони залізних дерев, швидко нагадали йому про все. Він встав і хотів було зійти зі стежки, щоб сходити до вітру, та потім зупинився. Довкола того місця, де він спав, виднілися тугі маленькі купки лайна, і Тіму стало цікаво, хто приходив обнюхати його вночі.
«Якісь звірі, менші за вовків, — подумав він. — Але нехай, досить і цього».
Він розстебнув штани й зробив своє діло. А коли закінчив, знову спакував кошик (трохи здивувавшись, як це нічні гості не пограбували його). Потім ковтнув трохи з бурдюка і підняв сріблясту пластину. На око йому трапилася третя кнопка. Зненацька у вухах зазвучав голос удови Смек, яка казала йому не натискати її, залишити все, як є, та Тім вирішив знехтувати цією порадою. Якби він слухався доброзичливих порад, то його б тут не було. Авжеж, його мама була б досі зрячою… але й Великий Келз був би його вітчимом. Напевно, все життя було сповнене подібних обмінів.
Сподіваючись, що клята штукенція не вибухне, Тім натиснув на кнопку.
— Вітаю, мандрівцю! — промовив жіночий голос.
Тім хотів теж з нею привітатися, та вона повела далі, не даючи йому змоги вставити й слова.
— Вас вітає ДАРІЯ, навігаційна служба Північного центру позитроніки. Ви перебуваєте на Промені Кота, відомого також під назвами Промінь Лева чи Тигра. Також ви на Шляху Птаха, подекуди відомого як Шлях Орла, Шлях Яструба і Шлях Грифа. Усе суще слугує Променю!
— Так кажуть, — мовив Тім, наче громом уражений. Він навіть не розумів, що говорить. — Хоча ніхто не знає, що це означає.
— Ви проминули Пункт Дев’ятий, на болоті Фаґонар. На болоті Фаґонар немає Доґана, проте є зарядна станція. Якщо вам потрібна зарядна станція, скажіть «так», і я визначу ваш маршрут. Якщо зарядна станція не потрібна, скажіть «продовжити».
— Продовжити, — сказав Тім. — Леді… Даріє… Я шукаю Мерліна…
Вона його перебила.
— Наступний Доґан на поточному маршруті — Північнолісовий Кіннок, також відомий під назвою Північний замок. Зарядна станція на Доґані Північнолісового Кіннока не працює. Збурення у Промені вказує на дію магії в тому районі. Також у районі є ознаки Зміненого Життя. Рекомендовано обійти його стороною. Якщо ви бажаєте обрати цю опцію, скажіть «обійти», і я вирахую необхідні зміни. Якщо бажаєте відвідати Доґан Північнолісового Кіннока, також відомий під назвою Північний замок, скажіть «продовжити».
Тім обміркував свої можливості вибору. Якщо ця Дарія радила йти в обхід, той Доґан, певне, був небезпечний. А з іншого боку, чи не заради магії він узагалі вибрався аж у ці краї? Магії чи дива? На голові у дракона він уже стояв. Що небезпечнішого може таїти в собі Доґан Північно-лісового Кіннока?
«Може, й багато чого», — змушений був визнати Тім… але в нього була батькова сокира, батькова щаслива монетка і чотиристволка. Яка стріляла і вже пролила кров.
— Продовжити, — сказав він.
— Відстань до Доґана Північнолісового Кіннока становить п’ятдесят миль, або сорок п’ять цілих сорок п’ять сотих колеса. Рельєф місцевості помірний. Погодні умови…
Дарія замовкла. Пролунало гучне клацання. Потім:
— Директива Дев’ятнадцять.
— Даріє, що таке Директива Дев’ятнадцять?
— Щоб обійти Директиву Дев’ятнадцять, назвіть пароль. Можливо, вам необхідно буде вимовити пароль по буквах.
— Я не розумію, про що ви.
— Ви впевнені, що не бажаєте спланувати обхідний маршрут, мандрівцю? Мої давачі показують сильне збурення в Промені, що свідчить про магію високого рівня.
— А яка це магія, біла чи чорна? — Тільки так Тім міг запитати у голосу з пластини те, чого він, мабуть, не зрозумів би: «Хто там чаклує, Мерлін чи чоловік, що втягнув маму й мене в це жахіття?»
Упродовж десяти секунд відповіді не було, і Тім уже думав, що й не буде… чи знову пролунає повтор Директиви Дев’ятнадцять, що, в принципі, було те саме. Але відповідь нарешті прозвучала, хоча користі йому з неї не було жодної.
— І біла, і чорна, — сказала Дарія.
Шлях усе вів угору, і спека не спадала. Вже до опівдня Тім був занадто втомлений і голодний, щоб іти далі. Він кілька разів намагався розговорити Дарію, та вона знову мовчала. Тім натиснув на третю кнопку, та це не допомогло, хоча її функція орієнтування нібито була в порядку — коли він навмисно повертав праворуч чи ліворуч з помітної стежки, що вела в глиб лісу (і весь час угору), зелене світло змінювалося червоним. Коли він повернув на стежку, знову засвітився зелений.