Тім не вагався. Пізніше він дозволить собі розкіш подиву, але не зараз. Вітер дужчав щосекунди, і якби він забарився, його б підняло потоком вітру і жбурнуло на дерева, де, найпевніше, прохромило б гілками. Тигр був важчий, та його б теж рано чи пізно підхопив вітер.
Ключ, схожий на картку, і ключ, що виглядав як літера 
, були приварені до срібного нашийника, але застібка доволі легко розстібалася. Тім натиснув на западини з боків, і нашийник відпав. Тім ще встиг помітити, що на тигрі був інший нашийник — у вигляді рожевої шкіри там, де шерсть витерлася. Наступної миті він уже біг у Доґан.
Біля дверей узяв картку-ключ і вставив у отвір. Але нічого не відбулося. Тім перевернув картку і вставив іншим боком. Все одно нічого. Вітер холодною мертвою рукою жбурнув його на двері, з носа ринула кров. Він відштовхнувся руками, перевернув картку і спробував знову. Жодного результату. Та зненацька Тім згадав слова Дарії — невже це було лише три дні тому? Північнолісовий Кіннок вимкнено. Тепер Тім здогадувався, що це означає. Блимавка на вежі з металевих брусів ще працювала, та внизу сила іскри, що урухомлювала все на вежі, згасла. Він кинув виклик тигру, і тигр його не з’їв, але Доґан було замкнено. Так чи інак, їм судилося загинути.
Ото й була кінцівка анекдоту, і десь там чоловік у чорному зараз реготав.
Тім розвернувся й побачив, що тигр тицяє носом у металеву скриньку з гравіюванням. Звір підвів погляд і знову тицьнувся у скриньку.
— Ну добре, — сказав Тім. — Чом би й ні?
Він став навколішки біля похиленої голови тигра і відчув, як теплий віддих торкається його холодної щоки. Спробував відімкнути скриньку ключем у формі літери . Той ідеально підійшов. Раптом Тім чітко пригадав, як користувався ключем, що його Збирач дав йому, щоб відкрити валізу Келза. Потім повернув ключ у скриньці, почув клацання і підняв кришку. Сподіваючись на порятунок.
Та натомість побачив три предмети, що, здавалося, не могли принести йому ні найменшої користі: велике біле перо, маленьку коричневу пляшечку і просту бавовняну серветку — такі клали на довгих столах позаду зали зібрань у Лісовому, коли накривали для Жнив’яної вечері.
Вітер став дужчим за ураганний, верещав, мов примара, у павутинні металевої вежі. Зі скриньки здійнялося перо, та полетіти геть не встигло — тигр витягнув шию і вхопив його в зуби. Обернувся до хлопця і простягнув йому перо. А Тім, особливо не замислюючись, запхав його за пояс до батькової сокири. На руках і колінах він поповз від Доґана геть. Врізатися в дерево і настромитися на гілляку було б не найприємнішим способом померти, та то могло би бути ліпше (принаймні швидше), ніж бути розчавленим об Доґан і відчувати, як смертоносний вітер пробирається під шкіру, і дістається нутрощів, і заморожує його.
Тигр заричав — з таким звуком повільно рветься шовк. Тім хотів було повернути голову, та його схопив вітер і вдарив об Доґан. Він щосили намагався вдихнути повітря, однак перешкоджав вітер, виривав кожен вдих йому з рота й носа.
Тепер тигр простягав йому серветку, і коли Тім нарешті судомно вдихнув повітря в легені (горло одразу ж обпалило морозом), він побачив те, що його здивувало. Сей Тигр підняв серветку за кутик, і вона, розгорнувшись у довжину, стала вчетверо більшою.
Але це неможливо.
Та тільки він бачив це на власні очі. Якщо очі (з яких текли сльози й замерзали на щоках) не обманювали його, серветка у зубах у тигра збільшилася до розмірів рушника. Тім простягнув по неї руку. Тигр тримав її, поки не побачив, що Тім міцно тримає її в задубілому кулачку, і вже тоді відпустив. Навколо них нетямився вітер. Він став такий сильний, що навіть тигр вагою шістсот фунтів ледве тримався на землі, але серветка, яка стала рушником, висіла собі мляво в Тімовій руці, неначе був повний штиль.
Тім подивився в очі тигру. Той відповів таким самим поглядом, наче був цілковито спокійний і його нітрохи не обходила буремність світу навколо. Хлопчик упіймав себе на думці про бляшане відро, у якому все було видно так само добре, як і в срібній мисці Збирача. «У вмілих руках, — сказав він, — будь-яка річ може бути магічною».
Може, навіть скромний шмат бавовни.
Серветка вже збільшилася вдвічі — щонайменше. Тім розгорнув її ще раз, і рушник став скатертиною. Він підняв її догори перед собою, і хоча навколо нього бушувала буря, повітря між рядниною і його обличчям було спокійне.
І тепле.
Тім узяв скатертину, що була серветкою, обома руками, трусонув нею, і вона розгорнулася ще раз. Тепер це було простирадло, яке просто лежало на землі, хоча над ним пролітала буря пилу, хмизу і мертвих бін-расті. Усі ці ґунна вдарялися об стіну Доґана, і це нагадувало град. Тім хотів було залізти під простирадло, та завагався і глянув у блискучі зелені очі тигра. Подивився ще й на гострі шпичаки його зубів, що не ховалися в пащі, а тоді підняв край чарівної ряднини.