— Не на те згадав? А на що?
— Перериваючи Йонатанів плин думок, ти віддаляєш від нас момент істини, — зауважив Хелонідес і, м’яко вхопивши Ерика за пір’я, потяг його назад.
— Третій день ми перебуваємо в серці пущі. Зробили ми кілька корисних справ, заживши визнання двох добрих людей. Ніхто нас ні про що не питає, ніхто не намагається ощасливити кліткою з різними делікатесами, вишуканим нашийником на срібному ланцюжку чи замкненим на ключ акваріумом з проточною водою і підігрівом. Можемо лишитися тут стільки, скільки душа забажає, зробити ще багато доброго, а подружжя лісників делікатно, щоб не образити нашої гідності, завжди підсуне нам кілька горішків, пучечок молодої салати, мисочку парного молока.
— В дубі, який росте зразу ж при в’їзді на греблю, поряд з гніздом ос є затишне й ніким не зайняте дупло. Його тільки глиною при вході треба обмастити, бо надто широке.
— А ти не боїшся, що якась сусідка тебе жалом штрикне? — спитав Йонатан. — Я знав одного кота, який так любив мед, що колись наразився на бджіл.
— Пусте. Це вони нехай мене бояться. Зате, щоб жити в безпеці, ніяких замків не треба, бо жоден хлопчик не залізе на дерево, де живуть оси.
— Знаєте що, — втрутився Бікі,— неподалік від берега я знайшов в озері одне глибоке місце, де з дна б’є тепле джерело. Навіть для мене там не дуже холодно, а коли ще під перинкою з опалого листя та мулу, то взагалі…
— Я б поглядав з того дуба на дорогу і вчасно попереджав про непроханих гостей.
— Доклавши певних зусиль, можна було б на Малому Хлюпі організувати рибне господарство з неабиякими перспективами, — сказав Бікі, виявляючи несподівану любов до розведення риб.
— Гей, директоре Хлюпу, чи не знайдеться у вас для члена Спілки прогресивних котів-бойовиків кілька рибок другого гатунку? — Коот благально скривився і простяг лапу, вдаючи, що просить.
— Йонатане! — вигукнув Хелонідес. — Як для тебе, то тільки першосортні вугри з експортної партії. Ось викличемо сюди боцмана Добромира…
— А я б дочку запросив на кілька літніх тижнів, — замріяно мовив Коот.
— О, тоді ми, може, з цієї нагоди відкрили б недоторканний запас. Дуже мені цікаво, що в тебе в тих бляшанках? — допитувався Ерик.
— Спільними зусиллями збудували б невеличку, але зручну яхту, — сказав Бікі.— Ходили б під вітрилами по всьому великому Хлюпу.
— Малому, — уточнив Ерик.
— Найменший куточок на землі,— серйозно мовив Коот, — може стати найбільшим у житті, якщо його виповнити сумлінною працею добрих і вірних друзів.
По тому вже ніхто нічого не додав, — адже будь-які слова, сказані після щиро висловлених думок, знебарвлюються і деренчать, неначе щебінь, коли його насипають у залізну бочку.
Відзначивши, що сонце на своїй денній дорозі поминуло вже найвищий перевал і починає хилитися до заходу, рушили в сосновий молодняк. Йдучи поміж тоненькими стовбурами, обламували сухе гілля, збирали його в оберемки й зносили на галявину. Потім завдали чималу купу на спину Хелонідесу і, підтримуючи збоку, щоб не розвалилося, допровадили її до викладеного по колу камінням місця від старого багаття.
Коли з настанням сутінків Видерки привели Марієтту Пшилєппу з Яном Радохою на берег озера, то лишалося тільки накрити ковдрою старий вербовий пеньок, який міг правити за зручне сидіння, і піднести вогник сірника до вміло складеної копички хмизу.
— З вогню іскри полетіли, — проспівала Марієтта.
— Поцілуй мене, мій милий, — підхопив Ясь мелодію популярної пісеньки, і обоє дуетом проспівали рефрен: — Ла-ла-ла, полетіли, ла-ла-ла, мій милий.
Троє друзів прослухали пісеньку, поаплодували й заспівали у відповідь:
Всі дружно заплескали, а потім Видерки станцювали куяв’яка,[9] за що їх нагородили ще тривалішими оплесками.
Центральний нападаючий продемонстрував гру головою з м’ячем, затим, попросивши Коота бути партнером, виконав два блискучі удари по м’ячу з льоту в центр поля, потім три удари з центру, і хто знає, що б він іще показав, якби м’яч, перелетівши над сторожкою, не вийшов на кутовий і не застряг у кроні дуба, де жили оси.