Вр-р-р!.. — загурчало раптом від річки, і шум моторного човна, що наближався, заглушив усі інші звуки.
Новак побіг на берег, замахав руками й закричав:
— Стій! Тихо! Зупиніться, Войтасику! Вимкніть двигун!
Ніхто його на борту моторки не почув, а впізнати через цивільний одяг не могли, тож довелося Новакові вдатися до образливих жестів на адресу річкового патруля. Це подіяло: міліція зразу повернула до хулігана, щоб перевірити в нього документи, і тут виявилося, що це інспектор. Мотор затих сам, тільки-но Войтасик з мотористом віддали честь.
Новак кинувся назад до верби, проте диктор уже нічого не говорив, а з приймача чулося тільки дзижчання і харчання, яке поступово затихало і нарешті перейшло в цілковиту й дуже тривожну тишу.
Через кілька секунд щось двічі стукнуло в мікрофоні, наче його хтось перевіряв, і м’який баритон твердо й рішуче промовив:
— Тер-pop, Хор-рор,[13] Мар-рмелад! Ваші улюбленці в наших руках! Можете перевірити: ніде немає ні Марієтти Пшилєппи, ні Яна Радохи. Якщо вам не хочеться, щоб збірна команда пенсіонерів вліпила вам у четвер десять сухих голів, якщо не хочете мати в неділю овочево-фруктове повидло з експортних відходів замість високосортного «Jam Sesion“, то візьміть аркушики паперу, олівці й сядьте біля приймачів, щоб через три хвилини вислухати наші категоричні пропозиції.
Інспектор ухопив сніданок, вскочив у човен і наказав:
— Давай на найвищих.
Моторист намотав шнур на махове колесо пускача і смикнув. Зачмихало — чах, чах, чах — і затихло.
— Холодний він хапає, як алкоголік чарку.
— Знайшов з чим порівнювати! — гримнув Войтасик. — Громадянин інспектор чекає, а ти тут балачки розводиш, замість хвилю гнати.
Хвилі тим часом ішли тільки від поплавця. Якась рибина шарпала за наживку, марно намагаючись звернути на себе увагу.
— Я ж і кажу, що коли гарячий, стає наче п’яний…
— Давай шнур, шарпнемо разом. Гей… гоп!
На «гоп!» шнур порвався, обидва моряки, відштовхуючи румпель, влетіли в ахтерпік[14] аж по транець[15], тут-таки підхопилися і стали різати бізань-шкоти,[16] щоб зробити з них аварійну огорожу навколо крильчатки пускача, коли інспектор крикнув:
— Стійте!
Тук-тук! — озвався мікрофон, який знову хтось перевіряв, постукуючи.
— Тихо, — шепнув Новак Войтасику.
— Тс-с, — наказав Войтасик мотористові.
— Це ми: «Тер-рор, Хор-рор, Мар-рмелад», — повідомив радіовузол.
— Хе-хе-хе! — розсміявся молодий і ще недосвідчений моторист, але зразу ж замовк і зблід, бо з динаміка транзистора після першої фрази вихопився такий страшний вереск і такий жахливий зойк, що, здавалося, шкіру здирають не лише з Марієтти та Яся, а ще й з десятка котів.
Навіть Войтасик, звиклий до розпачливого булькання громадян, які тонули, посерйознішав і надів кашкета, що був злетів з голови під час падіння.
Тільки в інспектора Новака, загартованого в боях за зміцнення і забезпечення, на обличчі не здригнувся жоден м’яз.
— Не журіться! Не втрачайте надії! Жодна волосина не впала з голови ваших улюбленців, — запевнив терористичний баритон, — і не впаде, якщо ви приймете три наші категоричні пропо…
Фраза перервалася на півслові, але це не було ні вимкненням, ні технічною несправністю, бо всі троє на борту моторки чули шум в студії, віддалені вигуки, потім ніби притишений сміх.
— Просимо вибачити за перерву в трансляції. Щойно безвідповідальні елементи намагалися вдертися на територію зайнятого нами радіовузла, — пояснював спокійний, однак трохи звеселілий баритон. — Перш ніж хтось наважиться вчинити щось подібне, хай подивиться в міській лікарні на своїх попередників. Шанувальники голосових зв’язок Пшилєппи і бомбардувальних ніг Радохи! Стримайте безвідповідальних, інакше… — і тут знову розляглися такі страшні й моторошні крики, нестямні зойки й прокльони, що їх важко передати словами. — Ось три наші категоричні пропозиції: НЕ ВИПИВАТИ, НЕ ДИМІТИ, НЕ ГАЛАСУВАТИ.
Інспекторові під час цієї передачі пересохло в горлі, він сягнув рукою по пляшку, але, ще не піднісши її до губів, завагався і відставив: якщо хтось спостерігає за ними здаля, може не прочитати напису «Просто-кола» на етикетці й подумати, що це — один із численних п’яничок.
Постовий Войтасик, сердитий через конфуз із п’яним у дим двигуном, сягнув лівою рукою до кишені, а правою вже намірився був козирнути й спитати дозволу закурити, але зупинивсь на півдорозі, подумавши, що це ж якраз і буде заборонене диміння.