— Облуплене відро, а на ньому кіт.
— Який вусатий капітан! — зачудовано вигукнув Зефірин.
— Кіт у капелюсі, а на ньому птах.
— Що це таке?! Де річкова міліція? — крикнув якийсь лисий черевань. — Коли я був харцером,[3] такого неподобства не бачив.
— Хулігани! Кота топлять! На поміч! — пищала жінка із сріблястою лисицею на шиї і у вишневому капелюсі на голові, роздратовано крутячи в асфальті дірки кінцем парасольки, яку вона тримала в руці.
Під биками моста ревнув двигун. Моторний човен ОМ[4] виплив назустріч підозрілому котові.
— «Океан», «Океан», — аж на мосту було чути, як старший патруля кричить у мікрофон бортової радіостанції.— «Океан» — Новаку. На курсі НОП… Повторюю: НОП із котом на борту.
— Годі вам, Войтасику, горлати в те радіо! — крикнув інспектор Новак, який щойно тихенько виїхав на міст і, вийшовши з машини, стояв біля поручнів.
Помітивши інспектора, команда човна віддала йому честь, двигун на мить лишився без нагляду і заглухнув. Стало тихіше й спокійніше.
— Войтасику, скажіть мені, що за НОП?
— Доповідаю згідно з наказом.
— А навіщо? Ви ж не по радіо передаєте, а безпосередньо мені. А тут усі свої.
Інспектор розглянувся довкола і кожному, хто стояв поблизу, відкозиряв. Усі приязно відповідали на привітання, — в місті не було більш шанованої, популярної людини, ніж Новак. Бо ж кого тільки Методій не вистежував, кого тільки не затримував! А охорона майна, а проведення слідства?..
Зрештою, про серйозніші справи промовчу.
— Катайте, Войтасику, кліром. Тут усі свої,— повторив Новак.
— Чим катати, громадянине інспекторе? — не зрозумів командир водного патруля.
Моторист, молодий і недосвідчений, вже наготував кийок і так поставив човна, що той загородив дорогу відру, яке підпливало до них.
— От здорово! Буде катавасія! — тішився Зефірин, встромляючи між пруттям балюстради вже не тільки носа, а й усю голову. — Мабуть, ті торпеду пустять.
— Кліром — значить відкритим текстом, — пояснив Новак. — А що за НОП? Де той НОП?
— Неопізнаний Об’єкт Плаваючий. Доповідаю — він саме підпливає.
— Який же він неопізнаний? — спокійно повчав підлеглого інспектор. — Ви вчитеся заочно, і так зіпсували собі зір, що літер не бачите.
Старший річкового патруля глянув і аж зашарівся від сорому. Глянув і сховав міліцейського кийка. Глянула жінка в капелюсі й зітхнула з полегкістю. Глянув лисий черевань, який був колись харцером, і аж скривився з досади, що такий неспостережливий. Ну й, звичайно, всі четверо (про інших присутніх не згадуватимемо) одностайно подумали: оце інспектор — так інспектор, не встиг приїхати, як усе з’ясував!
Люди розійшлися. Найдовше стояв біля поручнів хлопець: він хоч і прочитав напис «Польський фільм» на афіші, прикріпленій до двох паличок, які стирчали над відром, а проте шкодував, що на річці не дійде до сутички.
— Мабуть, знімають «Кота в чоботях»? — запитав він нарешті в Новака.
— В чоботях чи ні, але фільм із котом знімають, — відповів інспектор і в межах опіки ОМ над дітьми запропонував: — Хочеш прокататись?
— Якщо з сиреною, то хочу. — Зефірин аж почервонів від щастя.
Новакові теж було приємно, бо й сам він дуже любив їздити з сиреною й радів, коли міг когось потішити, а це під час погоні за злочинцями не завжди, на жаль, можливе. Ввімкнувши сирену і проблисковий маячок, вони від’їхали, а моторний човен знову став на якір під мостом. Тут же, між биками мосту, пропливло відро, майже все вкрите голубою емаллю. Кіт, спершись на дужку, віддав честь, приклавши лапу до капелюха, на якому сидів птах. Крилатий, косячи оком на представників влади, нервово подзьобував солом’яник: як гляне ліворуч, то дзьобне праворуч, як зиркне направо, то шарпне наліво.
— Дивися! — сказав молодий моторист, звертаючись до Войтасика, коли відро пропливло мимо. — Задні лапи в кота глибоко занурені в воду.
— Ну то й що?
— На чому ж він стоїть? Я роблю моделі плаваючих яхт та кораблів і знаю, що він на чомусь повинен стояти.
— Ти б, чоловіче, краще дивився за мотором, щоб він не глухнув, коли честь віддаєш. Це ж кіно! Можна стояти на чому завгодно.
Останні слова капітан Коот, наставивши вуха, вловив уже здаля. Силует мосту меншав за кормою.
— Ерику, перестаньте-но шарпати цю солому разом із моєю чуприною під капелюхом, — сказав Йонатан. — Небезпека минула.